Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

– Та не нервуйся так, – сказав Гінцель. – Я тобі вірю. Але і найсолідніші люди можуть десь заразитися. Тут же йдеться не про моральну проблему, а про хворобу.

Маргарита пошкрябала живіт і безпорадно принюхалася. Гінцель узяв смужку полотна, два цвяхи та молоток і прибив тканину до стола.

– Єдина людина з усіх, кого я знаю і котра справді може бути цілком спокійна за своє минуле, – сказав Гінцель, стукаючи молотком, – це ти, Маргаритко, моя квітко.• Бо ж лише абсолютна цнотливість є абсолютним захистом! Це тобі кожен панотець скаже! – Гінцель намастив прибиту до стола шматку огидним смердючим клеєм і засміявся. – Колись іще дійде до того, що хтось винайде тотальний кондом. Одягаєш на маківку, натягаєш до носаків черевиків і запаюєш. І жодної тобі небезпеки! Хіба прийде якась свиня і проколе дірку в твоєму гігієнічному костюмі!

– Га-га, дуже смішно, – розлючено сказала Маргарита.

– Але в будь-якому разі, – Гінцель відхилився назад і проїхав на кріслі довкола кімнати, – таймінг був просто класний!

– Який таймінг? – зауваження Гінцеля дещо спантеличило Маргариту.

– Ну, такий вірус – фокус-покус! – з'являється саме тоді, коли за ним волає дух епохи! – Гінцель проїхав іще одне коло на кріслі. – Або навпаки: дух епохи починає несамовито волати, тільки-но з'являється вірус! Я так і не второпав, що тут було спершу, курка чи яйце! – Гінцель зупинив крісло і постукав пальцем по смужці тканини, щоби перевірити, чи клей уже достатньо підсох. Виявилося, що ні. Гінцель проїхав іще одне коло. – Хай там як, але це якнайкраще пасує всім реакційним смер-дюхам. На казочки про моральність і порядність, душевну чистоту і всілякі такі збочення не клювала вже жодна християнська душа. А тепер у них є чим погрожувати. Кара за гріхи, яку Бог насилає через пиндик!

– Ти так говориш, ніби сам Папа попросив Дух Святий наслати вірус СНІДу! – вигукнула Маргарита.

– Я би не здивувався, – пробурмотів Гінцель.

– Ти геть звар'ював! – Маргарита стукнула себе рукою по чолі. – Облиш ці свої божевільні теорії! Іксі вони не допоможуть! Якщо ти такий мудрий, то скажи, що їй зараз робити!

Гінцель знову постукав вказівним пальцем по смужці тканини. Тепер клей підсох до потрібної консистенції. Гінцель узявся до роботи. Він обережно накладав пір'їни густими рядами і притискав їх до тканини.

– Ну, то що робити Іксі? – напосідала Маргарита.

– Не гавкай на мене, – сказав Гінцель.

– Я не гавкаю, – Маргарита потягнула правою рукою за пальці лівої. Маленький палець ніяк не хотів хрускати. Маргариті довелося смикати разів десять, аби видобути з нього звук.

– Та ні, Маргаритко, моя квітко, гавкаєш! Ще й як! – Гінцель поклав другий ряд пір'їн.

– Ні! – закричала Маргарита. – Тільки через те, що ти не знаєш, що відповісти, ти стверджуєш, що я гавкаю! Завжди, коли ми підходимо до найголовнішого, ти перескакуєш на іншу тему!

Гінцель притиснув пір'я до тканини.

Чому саме я, бідний-нещасний Гінцель, повинен знати відповідь? – спитав він. – Я ніколи ще не пропонував своїх послуг у розв'язанні чужих проблем. Я знаю тільки одне: якщо колись найближчим часом, поки ті мудрагелі ще не винайшли вакцину, ти все-таки наважишся зі мною спати, то я прийду до тебе озброєний презервативом. Про всяк випадок і без усякої істерики!

Маргариті не хотілося вносити ще і це коло проблем у їхні й без того складні дебати.

– Про нас обох зараз не йдеться, – крижаним голосом сказала вона.

– А шкода, – Гінцель зітхнув. – Мені би це було значно цікавіше.

Маргарита сперлася на поручні золотого трону, підняла задок, випростала ноги, які були складені по-турецьки, й зіскочила.

– Я йду додому, – сказала вона.

– Ну, звісно-ясно, – скривися Гінцель. – Завжди, коли ми підходимо до найголовнішого, ти зіскакуєш!

– Бо це найголовніше для тебе, а не для мене! – роздратовано крикнула Маргарита. – І тому, що це паскудно, підло і нечесно! З одного боку, ти запевняєш, що не хочеш ні до чого мене примушувати, що чекаєш на моє добровільне рішення, а з іншого – постійно на мене тиснеш!

– О'кей, о'кей! – Гінцель підняв обидві руки, як негідник у вестерні, котрий здається благородному ковбоєві. – Я вже заспокоївся. Ніколи в житті не скажу про це ні слова. Треба буде

– зачекаю до твого п'ятдесятиріччя й тільки тоді почну трохи наполягати.

– Клянешся-божишся? – спитала Маргарита.

– Клянуся-божуся, – відповів Гінцель.

Маргарита підсунула золотий трон до стола. Гінцель опустив руки.

– Все блакитне? – спитала Маргарита.

– Тільки до середини, а тоді зелене, – сказав Гінцель.

– А там, де блакитне зустрічається з зеленим, – сказала Маргарита, – ми можемо пришити хвостик норки.

– Там буде ґудзик від уніформи провідника, – авторитетно заявив Гінцель. – 3тюлевою рюшечкою довкола!

Маргарита кивнула, вмостилася на золотому троні, притягла до себе бляшану покришку з зеленими пір'їнками і почала викладати їх на іншому кінці полотняної смужки.

Гінцель нахилився до Маргарити і легесенько поцілував 11в потилицю.

– Я тебе дуже люблю, – тихо сказав він.

– Я тебе теж, – пробурмотіла Маргарита.

– Дуже чи тільки трішечки? ~ прошепотів Гінцель.

– Дуже, – пробурмотіла Маргарита не зовсім переконано.

– Наскільки дуже? – Гінцель ніжно покусував Маргаритин шийний хребець.

– Настільки, що допомагаю тобі клеїти ці дурнуваті пір'їнки, – сказала Маргарита.

– Так-так, – пробурчав Гінцель. – Спільна праця – це і справді найвища насолода!

~ Аякже, – сказала Маргарита.

– Невже на світі ще є ідіоти, – зіронізував Гінцель, – котрі цілуються і сплять одне з одним, не здогадуючись, що блаженство приходить через спільне наклеювання пір'їн!

– Шалено смішно! – скривилася Маргарита. ~

– Скажи, а твоє ідеальне уявлення про закохану пару містить принаймні пункт про спільний прийом їжі? Чи це для тебе вже занадто велика заборонена втіха? Річ у тому, що я сьогодні ще не обідав!

– Я ж не можу через тебе обідати двічі на день! – Маргарита намагалася відтерти з пальців клей. – Але якщо хочеш, я піду з тобою до грека і буду дивитися, як ти їси. Це тобі щось дасть?

– Це дасть мені гори натхнення! – Гінцель устав.

– Але потім продовжимо роботу! – Маргарита встала теж. -Бо якщо та мимра з 6-А не отримає завтра свій пояс, то вона його ніколи не візьме! Так вона сказала. І має рацію! Вона чекає вже місяць!

– О'кей, о'кей, пані бригадирко! – Гінцель узяв свою парасолю й підштовхнув Маргариту