Ренделі Фрейкс - Термінатор
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви хоч скажіть мені, що сталося.
— Я маю поставити йому декілька питань.
Підійшла Дженел з альбомом у руках. Витягла кілька фотографій Джона — звичайні шкільні знімки, на яких хлопчисько невдоволено дивиться в об’єктив. Фотографуватися Коннорові подобалося не більше, ніж запихатися шпинатом.
Поліціянт узяв фото, швидко глянув на нього. На мить погляд його очей зловісно впився в обличчя хлопчиська. Тод і Дженел цього не помітили.
— Симпатичний хлопець, — кинув поліціянт. — Не заперечуєте, якщо я візьму фотографію з собою?
Дженел недбало кивнула, намагаючись щось згадати, і додала:
— Сьогодні вранці один хлопець теж розпитував про нього.
Тод роздратовано вигукнув: він добре запам’ятав цього типа.
Ще б! Той завадив догледіти класну подачу Гудена!
— Авжеж, такий здоровань. На мотоциклі. Він ваш?
Тод уловив сумнів, що промайнув в очах поліціянта. Але офіцер Остін відразу посміхнувся.
— Нехай це вас не турбує.
* * *
Термінатор їхав на «харлеї», механічно вибудовуючи маршрут руху, спостерігаючи, аналізуючи, вивчаючи все підозріле на своєму шляху. Ретельно й неквапливо кіборг обстежував вулиці в пошуках Джона Коннора. За останні півгодини Термінатор добряче вивчив місто в радіусі семи кілометрів. Він вів машину впевнено й обережно, немов професійний водій, одразу пристосувавшись до потоку вуличного транспорту, його припливів та відпливів.
Кіборг розумів: усі ці подробиці можуть виявитися стратегічно важливими. Він бачив, де живе хлопець, знав, як він проводить час, так що рано чи пізно їхні доріжки зійдуться. Проїхавши кілька кварталів, він звернув до стічного каналу.
Якби кіборг постояв ще трохи біля узбіччя дороги, то помітив би, як Джон і Тім промчали мотоциклом за квартал звідси.
Іноді й термінатори підвладні примхам долі.
Пескадеро, державна клініка, 3.06 дня
Косі промені сонця впали на побите, усе в синцях обличчя Сари. Вона сиділа на ліжку, притулившись до стіни, і перебувала в напівсні. Її щока здригалася, погляд метався по камері. Вона уривчасто дихала, змучена боротьбою з тупою дрімотою. Жінка вже почала здаватися, повільно поринаючи в холодну, скорботну порожнечу забуття, коли чиясь рука торкнулася її щоки. Легкий дотик пальців, і заціпеніння наче й не було. Знайомий голос тихо мовив:
— Прокинься, Саро.
Сара розплющила очі й подивилася на людину, що сіла край ліжка. Розкуйовджене світле волосся, довгий, заляпаний брудом плащ. Погляд його був ласкавим, зовсім юним та ніжним, хоч риси обличчя згрубіли від суворого життя. Сара затремтіла, їй перехопило подих.
Це був Кайл Різ.
Її очі виповнилися гарячими слізьми, усе почало розпливатися. Вона так хотіла роздивитися його якнайкраще, але боялася зморгнути сльози, — раптом він зникне?
— Кайле? — прошепотіла вона.
Він не відповідав, але Сара зрозуміла, що це не примара. Вона відчувала тепло його руки на своїй щоці. А в його погляді світилося кохання.
Кохання до неї…
Це кохання змусило Різа віддати за неї життя.
І тут її наче довбнею по голові вдарили: ні, цього не може бути!
— Ти не можеш бути тут. Ти помер, Кайле!
Вона зітхнула.
Різ кивнув і відповів високим дзвінким голосом, ще раз нагадавши їй, яким власне молодим був цей солдат.
— Я знаю, Capo. Це сон.
— Я так і думала. Усе через торазин, який мене змусили випити.
Вони жадібно вдивлялися одне одному в обличчя. Цієї миті жах, біль і передчуття загибелі, що не залишали Сару відтоді, як вона втратила Кайла, кудись відступили. Усі страждання забулися, душу сповнило кохання — чисте, безмежне почуття, яке вона відчувала в його обіймах. Їй хотілося простягти руку й торкнутися Різа, але руки налилися свинцем.
— Обійми мене, — прошепотіла Сара.
Кайл обійняв її і почав лагідно заколисувати. Вона не могла далі стримувати сліз, що котилися по щоках, по його теплій руці, до якої притулилося обличчя Сари. Він знову заговорив, повільно і ніжно:
— Я кохаю тебе. І завжди кохатиму.
— О господи, Кайле! Мені так тебе бракує!
Різ узяв її за підборіддя й поцілував, спочатку ледь торкаючись її губ, потім жагуче в них упиваючись. «Господи! — думала Сара. — Я відчуваю його». Біль у животі стих, замість нього виникло бажання. Вона відчувала його кожною клітиною. Ці дотики повертали її до життя.
Вона уткнулася в плече Кайлові і, втративши контроль над собою, розридалася. Десять років вона тримала себе в руках, і ось усі її старання розвіялися з вітром, не витримавши натиску кохання до цього давно померлого чоловіка. Коли Різ знову заговорив, голос його звучав як чужий.
— Де Джон, Capo?
Вона з подивом відзначила, що на тому місці, де щойно був Кайл, нікого немає. Здригнулася й розплющила очі.
Різ стояв біля стіни, свердлячи її докірливим поглядом. Вона ніколи не бачила на його обличчі такого виразу. Відчуття провини охопило Сару.
— Його в мене відібрали.
— Відтепер удар спрямовано на нього. Ти мусиш його захистити — він у небезпеці.
— Знаю!
Засмучена, вона спробувала підвестися, підійти, але ноги не слухалися.
— Capo, ти повинна триматися. Тй потрібна нашому синові!
Вона намагалася не розплакатися, але марно. Це все одно, що стримувати приплив. І потім — вона стільки років не плакала. Тут, поряд з ним, її буквально прорвало.
— Я знаю, що потрібна йому, але в мене вже не вистачає сил. Мені ніхто не вірить, навіть сам Джон! Я втратила його. Я провалила завдання!
— Тримайся, боєць, — сказав Кайл, допомагаючи їй підвестися. — Пам’ятай, що тобі передали: майбутнє ще не визначене. Ми самі творимо свою долю.
Кайл повторив ті самі слова, які наказав йому передати Сарі дорослий Джон Коннор, коли вперше послав сюди Різа. Роками вона розмірковувала над сенсом цих слів, але останнім часом почала їх забувати. Зосередивши всі свої думки на тому, як звідси вирватися, Сара багато дечого забула. Забагато.
Кайл попрямував до дверей.
Її серце ладне було вистрибнути з грудей.
— Кайле, не йди!
Він повільно обернувся до неї і сказав з докором:
— Capo, цьому світові відведено не так вже й багато…
Різ відчинив двері та вийшов. Сара зібрала всі сили, щоб підвестися, але ноги не слухалися. Вона дивилася на двері божевільним поглядом. Кров ударила їй у голову, вона Напружилася й ледве доповзла до дверей. Вислизнула в коридор. Подивилася в один бік. Нікого.
— Кайле! — крикнула в паніці.
Подивилася в інший бік. Неймовірно, але він уже встиг відійти на сотню ярдів. Вона побачила силует людини в плащі, що швидко пройшов темним коридором і зник за рогом.
Сара побігла за ним, ляпаючи босими ногами по холодній підлозі. Їй здавалося, що коридор є нескінченною дорогою, яка чомусь веде вгору. Ріг, за яким сховався
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Термінатор», після закриття браузера.