Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Кудись поспішаємо, панночко? — поцікавився він хрипким голосом.

Від нього сильно пахло тютюном, і Майя ледве втрималася, щоб не поморщитися.

 — Поспішаємо, — відгукнулася вона, не розуміючи, яке незнайомцю до того діло.

— Уроків сьогодні немає, — зауважив неголений і пробігся по дівчині поглядом. — Хоча такій крихітці я готовий і сам дати урок.

Чоловіки навколо розсміялися. Майя пропустила жарт і хотіла обійти незнайомця, але той зробив крок, не пустивши її.

 — Мене чекає ректор, — заявила Майя, сподіваючись, що ця заява переконає нахабу посунутися.

Чоловік знову пройшовся по ній поглядом і зупинився на обличчі. Потім розтягнув губи в неприємній усмішці, оголивши не менш неприємного вигляду зуби.

 — А ти, часом, не його донька?

Майя насупилася. Яка різниця цьому грубіяну, хто вона? Проте пильний погляд неголеного заблищав підозрілим вогником. Майя ще раз оглянула його, намагаючись зрозуміти, хто перед нею. Сіра мантія не мала ніяких емблем чи брошок, щоб визначити, що за група чоловіків її оточила. Лише всі в руках тримали такі ж сірі, як мантії, мішки.

 — А татуся то твого зараз в академії немає, — зробив до неї крок чоловік. — Так що можеш не поспішати до нього.

 — Я сама розберуся, куди мені поспішати, — роздратовано зауважила Майя і, вже не витримавши, випалила прямо: — Пропустіть мене!

 — О, які ми сердиті, — заусміхався ще ширше неголений. Майя різко спробувала обійти чоловіка, але той знову перегородив їй дорогу. — Ну що за молодь пішла, — видихнув незнайомець. – Татко тебе не вчив, що зі старшими треба прощатися перед тим, як йти.

 — Мене вчили уникати підозрілих старших, — буркнула Майя.

 — Ого, тепер грубим. Друзі, так у нас тут зовсім невихована дівчинка. Що ж, раз батьки цього не зробили, доведеться мені навчити тебе манер.

Неголений потягнув до неї широку п'ятірню. Підступили ближче й інші незнайомці. Майя позадкувала та інстинктивно почала плести під накидкою магічне коло для вогняних стрічок.