Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

- Ізабель Монтеро? - професор Мейфіс вивела мене з думок.                                                                  

В той самий час у небі щось блиснуло, і пішов дощ, проте він нас зовсім не зачіпав. Ми були у своєрідному куполі. І я таке бачила вперше, адже не зіштовхувалася з таким даром. Батько казав, що його дід, Мартін Рейгаз, мав точно такий.                                                                                       

- Атмокінез. - посміхнулась Мейфіс. - То ти можеш керувати погодою. І навіть стримувати його. Цікаво. А ще?                                                                                                                                                                   

- Я бачу майбутнє. - сказала дівчина. - Інколи воно незрозуміле мені аж до того моменту, доки це не станеться.                                                                                                                                                        

- Чудово, тепер у вас в групі є власний пророк. Це корисно для майбутніх пригод, повірте мені. Далі Мелісса де ЛаФельт? - дівчина не поспішила говорити. - Можеш говорити, сміливіше, тебе ніхто не засудить. Всіх стримає клятва.                                                                                                                        

Вона піднесла руку, і над озером різко піднялась величезна хвиля, та пішла на нас. На щастя води було не багато, а тому серйозно б ніхто не постраждав. Мелісса врятувала мене, а тепер намагається всіх вбити? Але наступний помах відправив її назад.                                                                                    

- Вода. Це моя стихія, але я нею не повністю володію. Скоріш дуже обмежено. - сказала вона. - А ще... ще я можу вбивати дотиком. І повірте, показувати точно краще не на комусь з вас. Та я це повністю контролюю.                                                                                                                                                        

Ну що ж, це трохи пояснює її характер. Принаймні я можу зрозуміти, чому вона постійно чимось незадоволена. Скоріш за все схожа ситуація з Чарльзом. Ельф зі смертельним даром - це не те, що рідкість. Вона перша, кого я зустрічала. Та і в книгах не було нічого схожого.                                             

- Важко з таким даром. Тим паче у твоєму королівстві. - похитала головою професор Мейфіс. - Ребекка Деланей? В тебе хоча б дар спокійніше?                                                                                      

- Мій дар небезпечно показувати. - сказала вона. - Я створюю катаклізми. А ще - мімікрія. Тобто, я можу позичати таланти інших на деякий час. Але до Зоріни Драгомір мені ще дуже далеко. Максимум на десять хвилин. І більше розвинути не можу.                                                                                                   

Чим більше я слухаю, тим більше розумію, що мій дар далеко не особливий. Тут є здібності й набагато крутіші. Принаймні на мою думку.                                                                                                                      

- Грегорі Аркан, твоя черга. - раптово сказала професор.                                                                            

- Я можу оживлювати якісь предмети ненадовго. Теж буквально десять-двадцять хвилин. - сказав він. - Та тут щось їх не бачу. Як і метал, яким я можу керувати. Тому, іншим разом.                                           

Грегорі як завжди у своєму стилі. Вміє зберігати інтригу. Але це ніяк не наштовхнуло на розгадку з окулярами. Значить там щось інше.                                                                                                                  

- Ну добре, перевіримо на наступному занятті. Думаю, з тебе і почнемо. - посміхнулась професор. - Бен Фланеген?                                                                                                                                               

- Я можу керувати звуковими хвилями та маю лазерний промінь. - сказав він. - Але, на жаль, продемонструвати також не можу, бо абсолютно не контролюю їх. Дар в мене проявився досить пізно, а тому я ще не достатньо його знаю.                                                                                                          

- Ну нічого. - заспокоїла його Мейфіс. - Ти ще навчишся. Для цього і є ця Академія. Ітак, Ілларія  Рейвенпорт?                                                                                                                                                

- Я некромант. - вирішила одразу сказати подруга.                                                                                 

Вона присіла на землю, і сконцентрувалась. За хвилину перед нами зібрався скелет якоїсь пташки. І це було страшнувато. Жахливий дар, я б з ним не впоралась. На щастя, подруга вирішила, що з нас досить і прибрала це жахіття. Це вразило не лише мене, а й інших. Проте на їх обличчях я не бачила страху, скоріше зацікавленість. За мить в її руці виникла блискавка.                                                         

- Ще й керування блискавками. Непогано. Я з некромантами ще не працювала. - сказала вона. - Аларік Драгомір?                                                                                                                                             

Аларік вирішив довго не церемонитись, а просто створив велику кулю з вогню. І це був особисто його дар. Сили демона він вирішив приховати від інших.                                                                                      

- Я можу ще оживлювати свої малюнки. Зараз не маю з собою альбому. Тому, покажу це потім. - хлопець був на диво спокійним. - Та й не впевнений, що вам буде цікаво.