Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

- Бен виявився слабаком. Ми на нього покладали такі надії, а він їх не виправдав, – сказав помічник, мимоволі зітхнувши від розчарування. – Не зміг навіть позбутися цього хлопчиська Драгоміра. Це просто ганьба на весь рід драконів. Треба буде обов’язково повідомити його батькам, вони будуть засмучені.

- Тут я з тобою не погоджусь, друже, – промовив я з холодним відтінком у голосі. – Ти бачив на що він перетворився? Якою магією володіє цей принц вампірів? Ні, Аларік не такий вже й простий. Він приховує щось. Я відчуваю це. І ми маємо обов’язково все дізнатися. Хлопець може стати серйозною перешкодою, і тому за ним варто наглядати. І цим займешся ти у наступному навчальному році.

Помічник пильно поглянув на мене, мовчки кидаючи погляд на обкладинку старої книги, яка була розкритою на столі. Він, здається, хотів продовжити дискусію, але врешті-решт просто відмахнувся від власних сумнівів. Його роздратування було очевидним.

- Мало того, що мені знову доводиться вчитися і сидіти в цьому недолугому тілі, та ще й треба слідкувати за якимось вампірчиком, – пробурчав він, явно незадоволений таким розвитком подій. – За що мені це покарання? Я ж ніби ніде не провинився.

Я посміхнувся, спостерігаючи, як він намагається знайти спосіб вийти з цього неприємного завдання. Але ми всі мали свої обов’язки. Тому я знову заговорив, намагаючись змусити його прийняти це знову.

- У кожного з нас є робота, яку ми не хочемо виконувати, – я глибоко вдихнув, щоб поглибити серйозність розмови. – Тому ти маєш таки повернутися в Академію. Там ніхто і не запідозрить тебе, з такою то репутацію. А ще не варто забувати, для чого ми це робимо. Твої страждання будуть винагороджені, – я зробив паузу, підкреслюючи вагу своїх слів. – Ти сам знаєш, чого я прагну. Ми на крок ближче до нашої мети.

Помічник відкинув голову назад, зітхаючи, і наче піддавшись моїй рішучості. Він звик підкорятись кожному слову.

- Як скажеш, – відповів він, безвольно складаючи руки на столі. – Я роблю це лише заради нашого спільного блага. Ще трохи, і ми все отримаємо.

Від цих слів в мені прокинулося нове відчуття впевненості. Вже зовсім скоро, я буду на вершині. Я отримаю все, що мені належить. А ті, хто став на моєму шляху, повинні будуть заплатити за свої помилки. І кожен, хто не зрозумів моїх прагнень, отримає своє заздалегідь назначене покарання. Я маю відновити справедливість, і тоді ніхто не зможе зупинити мене.

Кінець