Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Олена повернулася, щоб піти, але Рахіма схопила її за руку і, дивлячись прямо в очі, сказала:  
— Добре. Я ніколи не забуду, що ви зіпсували мені життя. Ви будете шкодувати про свій вчинок.  

Олена різко вирвала руку і відповіла з холодною люттю:  
— Не смійте піднімати руку на головну королеву, якій всі підкоряються. І ви підкоритеся мені. Вам ясно? 

Рахіма прикусила губу, щоб не сказати зайвого, але її погляд залишався повним гніву. Олена продовжила:  
— Ніколи не забувайте, що мій емір Ібрагім завжди буде на моєму боці. Якщо ви спробуєте зруйнувати нашу репутацію чи своє життя, це обернеться для вас ще гірше.  

Королева Олена з холодною ввічливістю вклонилася Рахімі та вийшла зі спальні, у супроводі служниць. Біля дверей стояла королева Маріама, яка почула частину розмови. Її увагу привернули слова Рахіми: "Добре. Я ніколи не забуду, що ви зіпсували мені життя." Маріама задумалася, що могло статися між ними, і вирішила поговорити з Оленою, щоб дізнатися більше.

Аль-Зубара

Жаркий вітер пустелі здіймав хмари піску, коли щаслива принцеса Вікторія разом із Дем'яном, тримаючись за руки, наближалися до старовинного форту Аль-Зубара. Їхні серця калатали від передчуття — вони приїхали сюди не просто як туристи, а як шукачі загубленої історії, щоб провести час разом, поки тривало свято.

Колись, у середині XVIII століття, тут вирувало життя. Місто Аль-Зубара, засноване купцями з Кувейту, швидко стало багатим центром торгівлі та видобутку перлів. Проте, як і багато великих міст, воно не змогло встояти перед випробуваннями часу — війни, набіги, природні катастрофи залишили від нього лише руїни.

Чарівна принцеса Вікторія торкнулася гарячого каменю однієї зі стін форту, уявляючи, як у 1938 році великий шейх Джасім ібн Халіф аль-Шаф наказав збудувати тут новий бастіон. Форт спочатку слугував військовим укріпленням, потім поліцейським постом, а згодом перетворився на музей, що зберігав спогади про славетне минуле.

У 2013 році весь цей комплекс руїн увійшов до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Але для принцеси Вікторії та Дем'яна це було не просто місце з довідників — Вікторія ніби чула голоси минулого, які шепотіли про кораблі, навантажені коштовними перлами, про купців, що сперечалися на ринковій площі, про вартових, які вдивлялися в горизонт, захищаючи місто від ворогів.

Сонце хилилося до заходу, і довгі тіні лягали на стародавні стіни. Закохані знали — вони повернуться сюди ще не раз, щоб знову відчути подих історії Аль-Зубари. Зупинившись у цьому загадковому місці, принцеса Вікторія запитала у Дем'яна:  
— Як твоя рана?  

Дем'ян подивився на неї з любов'ю і ніжним голосом відповів:  
— Усе гаразд, рана зажила завдяки твоїм ніжним рукам, принцесо.  

Він поцілував її руку, а потім їхні погляди зустрілися. Вони майже торкнулися губами, готуючись до першого поцілунку, коли раптом почули стогін чоловіка. Вони зупинилися, прислухаючись. Ще кілька разів пролунали стогони, сповнені страждання. Не гаючи часу, вони побігли на звук, щоб допомогти.

Вони підійшли ближче й побачили чоловіка, що лежав на землі, весь у крові. Це був Рамзан, коханий Рахіми, але принцеса Вікторія та Дем'ян цього не знали. Вони нахилилися до нього, і Дем'ян уважно оглянув його рану. Хтось вистрілив у нього. Принцеса Вікторія, стурбовано дивлячись на пораненого, запитала:  
— Ви поранені? Що сталося? Давайте ми вам допоможемо.  

Дем'ян, як досвідчений хірург, серйозно сказав своїй коханій:  
— Кохана, його потрібно терміново везти до лікарні. Він не виживе, якщо ми не дістанемо кулю з його грудей.  

Але Рамзан, з труднощами піднявши руку, схопив Дем'яна за зап'ястя і тихо прошепотів:  
— Не треба... Поруч є моя хижина... Допоможіть мені туди. Мені не можна до лікарні, інакше я помру.  

Принцеса Вікторія з тривогою подивилася на Дем'яна, і він, розуміючи, що часу мало, прийняв серйозне рішення:  
— Гаразд, я допоможу. Вам пощастило, що я лікар. Я дістану кулю, і ви житимете.  

Вони обережно підняли Рамзана, підтримуючи його за плечі, і він показав їм шлях до своєї хижини. Діставшись туди, вони поклали його на ліжко. Дем'ян почав шукати все необхідне для операції, а принцеса Вікторія зняла з Рамзана сорочку, оголивши жахливу рану. Незважаючи на страшний вигляд, вона не піддалася паніці, вирішивши допомогти.  

Дем'ян знайшов пляшку віскі й дав Рамзану випити, щоб полегшити біль. Вікторія, дивлячись на нього, запитала:  
— Як вас звати?  

Рамзан, не знаючи, що перед ним велика принцеса Катара, тихо відповів:  
— Мене звати Рамзан.  

Вікторія м'яко усміхнулася й сказала:  
— Рамзане, все буде добре. Дем'ян — чудовий лікар, він вам допоможе.  

Дем'ян, зосередившись, мовчки дістав кулю з грудей Рамзана. Той стиснув зуби, щоб не закричати від болю. Потім Дем'ян попросив Вікторію знайти нитку й голку, щоб зашити рану. Коли все було готово, він акуратно зашив рану, намагаючись зробити все максимально швидко й точно.

Після цього Дем'ян поставив крапельницю Рамзану, і той нарешті заснув. Дем'ян вийшов на вулицю, щоб перевести дух, адже він переживав за Рамзана не тільки як лікар, але і як людина. Принцеса Вікторія сіла поруч із ним, ніжно обіпершись на його плече. Дем'ян, відчуваючи її тепло, м'яко поцілував її у волосся. Деякий час вони мовчали, насолоджуючись моментом.

Порушивши тишу, Вікторія сказала:  
— Все одно потрібно відвезти його до лікарні. Я подбаю про те, щоб йому надали допомогу та доглядали за ним, поки ми не дізнаємось, що з ним сталося.  

Дем'ян подивився на неї з легкою усмішкою і відповів:  
— Звісно, так і зробимо. Але я поїду з ним. Я повернуся до тебе, як тільки зможу. Чекай на мене. Завтра ввечері зустрінемося моя східна троянда.  

Вікторія, усміхаючись, кивнула на знак згоди. Їхні погляди зустрілися, і в цей момент усе навколо ніби зникло. Вони повільно наблизилися один до одного, їхні губи ніжно торкнулися, і перший поцілунок став пристрасним і глибоким.