Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Так. А те, що через тиждень після неймовірно швидкого лікування парубок пішов на державну службу – то був його свідомий вибір. Бо людина, котра сама взяла неабияку участь в докорінній зміні у своїй країні, не проходитиме повз її проблем і надалі.

Щоправда, служба Чіпки має не політичний характер, котрий парубку не дуже відомий, а військовий, та спеціального призначення; політичну ж діяльність проводять інші люди. Наприклад, Дем’ян Лубко, котрого обрали гетьманом Козацької Вкраїни; або ж пан Пилип, що відіграє провідну роль у процесі возз’єднання Січі та тепер Козацької Вкраїни.

Возз’єднання. Таке бажане, таке омріяне усіма – народом, гетьманами.

Чіпка дивився на руку Ганни, котру він однією своєю рукою міцно тримав, а іншою ледь не занурився у плоть дівчини з Січі.

Колись Вишневецький-старший прагнув об’єднати дві частини Вкраїни у будь-який спосіб.

У нього не вийшло.

Не виходить і у ясновельможного пана Лубка.

Ще й загроза з Лісу…

Ганна тим часом видихнула, опустивши голову, та похитавши нею разом зі своїми кучерями. Потім підняла голову, подивилася на руку, що все також перебувала у захваті Чіпки, та здивовано подивилася вже на його голову, а точніше в око.

– Ти чого, закохався? – спитала вона парубка.

Чіпка здивовано кліпнув. Після чого веселий характер, що колись так довго перебував за ґратами – за ґратами, за котрими тепер сидить Вишневецький-старший – знов проявив себе:

– А чим я поганий?

Велет трохи поморщилася, можливо, не дуже бажаючи підтримувати дивний жарт. Але відповіла:

– А ти свою пащеку в дзеркало бачив? – скептично сказала вона.

– Ну, у всіх є вади, що поробиш. Але знай, для тебе я готовий змінитися, – сумно покивав Чіпка, потиснувши своїми потужними плечима, та напустивши сум на морду.

Та, все ж таки, відпустивши руку Ганни.

Якби зараз повз них проходив їхній курінний – характерник та герой визвольної війни, то він би вельми здивувався – песиголовці ніколи не відпускають свою здобич.

– Чіпка, – до парубка, що був людиною, але не зовнішнє, звернувся Святослав Данилюк – їхній курінний. Старий чоловік був здивований, але не зовнішнє; зовнішнє він був незадоволений. – Ти жартами зібрався царя царів убивати? Якщо ні, то продовжуй тренування.