Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

й на морі. 2. Врешті-решт, нажаханий материнськими погрозами й свавільністю, постановив знищити її, але тричі намагаючись звести її отрутою, зрозумів, що вона заздалегідь приймала протиотруту. Тоді вигадав зробити у її спальні штучну стелю, що мала вночі завалитися завдяки спеціальному пристрою. Проте спільники не змогли зберегти задум в таємниці. Тоді надумав змайструвати корабель, що розпадався[629], аби знищити її у кораблетрощі чи під час завалу каюти. Тож вдаючи примирення, улесливими листами закликав її у Байї, щоб разом відсвяткувати щорічні Квінкватрії[630]; затримавши її на бенкеті[631], дав завдання триєрархам[632] із лібурнійського човна, яким вона прибула, влаштувати начебто випадкове зіткнення, і коли вона зібралася повертатися у Бавли, підсунув їй замість пошкодженого корабля спеціально змайстрований, а сам вийшов, мило попрощався із нею, та навіть поцілував її у груди. 3. Решту ночі провів у величезній тривозі, очікуючи результатів початої справи. Довідавшись, що все склалося не за планом і що вона врятувалася вплав, та дійшовши до повного відчаю, коли її вільновідпущеник Луцій Агрем радісно повідомив, що вона ціла й неушкоджена, наказав таємно підкинути йому кинджал та схопити його і зв’язати, як найманого вбивцю, а матір убити, начебто вона добровільною смертю уникнула покарання. 4. Деякі автори говорять про ще неймовірніші жорстокості: начебто прибіг подивитися на труп убитої, торкався її кінцівок, сварився за щось, а врешті відчув спрагу та почав пити. Однак гризли його докори сумління за скоєне, і хоча воїни, сенат і народ утішали його, все ж і відразу після скоєного, і не раз пізніше скаржився, що його переслідує привид матері, а також Фурії з батогами та палаючими смолоскипами. Тому він разом із магами проводив обряди, аби викликати душу померлої та випросити прощення. До того ж, під час подорожі у Грецію не наважився взяти участь в елевсинському святкуванні, бо на самому початку глашатай виганяє безбожних та злочинців. 5. Після вбивства матері взявся за тітку. Якось завітав до неї, коли та занедужала через важкість у шлунку. Стара, за звичкою посіпавши його за ніжну борідку, ласкаво промовила: “Як лиш побачу, що ти зголив її, можу й помирати”[633]. Нерон, повернувшись до своїх супутників, саркастично промовив, що вже її зголює, і наказав лікарю, аби дав їй більшу дозу послаблюючих ліків. Вона ще навіть не встигла померти, як Нерон присвоїв усе її майно, приховавши заповіт, аби ніщо не вислизнуло від нього.

35. Після Октавії мав ще двох дружин: Помпею Сабіну, батько якої був квестором, а сама вона колись була замужем за римським вершником, а потім — Статилію Мессалину, правнучку Тавра, що двічі був консулом та тріумфатором. Аби її здобути, вбив Аттіка Вестина, її чоловіка, що тоді був консулом. Життя з Октавією швидко йому набридло, а на дорікання друзів завжди відповідав, що для неї достатньо називатися його жінкою[634]. 2. Колька разів навіть намагався задушити її, однак згодом розлучився з нею як із неплідною, хоча люди не схвалили цього й дорікали йому, не добираючи виразів. Врешті він вислав її, а згодом убив під приводом перелюбу: та привід був настільки безсоромно фальшивим, що ніхто навіть під тортурами не підтвердив цього, так що Нерон був змушений підкупити свого колишнього вчителя, щоб той засвідчив, що сам хитрістю заволодів нею. 3. На дванадцятий день після розлучення з Октавією одружився з Помпеею та безмежно любив її, та незважаючи на це, убив, копнувши за те, що накинулася на нього, коли він пізно повернувся з кінних перегонів, а вона була вагітна й недужа. Від неї мав доньку, Клавдію Августу, яку втратив ще немовлям. 4. Зрештою, не було жодних стосунків, які не перекреслив би злочином. Антонію, доньку Клавдія, що відмовилася вийти за нього заміж після смерті Помпеї, стратив, звинувативши в організації заколоту. Подібно вчинив з усіма своїми близькими та знайомими — серед них був молодий Авл Плавт, якого силоміць збезчестив перед смертю, сказавши: “А ось зараз моя матір нехай поцілує мого наступника”, посилаючись на те, що Агриппіна любила Плавта, і що це спонукало його сподіватися на владу. 5. Свого неповнолітнього пасинка, Руфрія Криспіна, сина Помпеї, наказав його ж прислужникам втопити під час риболовлі, бо доповіли йому, що малий, граючись, називав себе полководцем та імператором. Коли Нерон був прокуратором в Єгипті, вислав у заслання Туска, сина своєї годувальниці, за те, що той викупався у бані, збудованій на честь його приїзду. Змусив покінчити самогубством Сенеку, свого наставника, хоча той часто просив звільнити його від обов’язків та відмовлявся від маєтків: Нерон свято присягав, що підозри його даремні, та що він сам радше помре, аніж заподіє йому шкоду. Префектові Буру послав отруту замість обіцяних ліків до горла. Багатих та старих вільновідпущеників[635], що колись допомагали та дораджували йому із всиновленням, а згодом у здобутті влади, — усіх знищив, підкинувши отруту або в їжу, або у питво.

36. Неймовірно жорстоко обходився як із своїми, так і з чужими. Протягом кількох ночей поспіль у небі світилася хвостата зірка, що в народі вважалася вірною прикметою загибелі володарів[636]. Стурбований такою подією, вивідав у астролога Бальбілла, що зазвичай царі у таких випадках відвертають загрозу від себе, караючи інших визначних людей, таким чином скидаючи біду на них: тим самим прирік на смерть усіх вельмож. Посприяло стратам також і викриття двох змов, із яких першу, небезпечнішу, організував Пізон у Римі, а другу — Вениціян у Беневенті. 2. Засуджені виступали на свій захист у кайданах із потрійних ланців: деякі з них відразу визнали свою провину, а деякі, натомість, приписували змову собі як заслугу, стверджуючи, що лише смертю могли допомогти чоловікові, заплямованому такими жахливими злочинами. Дітей покараних вигнали з міста, знищили отрутою або голодом. Відомо, що багатьох убили під час однієї вечері разом із вихователями й капсаріями[637], а решті заборонили заробляти на щоденний хліб.

37. Після цього уже більше не перебирав способами вбивства та карав без міри й за будь-що. Щоб не говорити про багатьох, згадаю, що Сальвідієна Орфіта засудили за те, що він здав три кімнати власного дому поблизу форуму послам із вільних міст; Кассія Лонгина, сліпого юриста, — за те, що він зберігав серед родових цінностей образ Гая Кассія, вбивці Цезаря, а Пета Трасея — за те, що у нього був суворий та повчальний вираз обличчя. 2. Наказуючи померти, давав усього кілька годин відтермінування і щоб не було зволікань, присилав лікарів, аби “доглядали” нерішучих — так називав смерть