Тетяна Гобатюк - Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк

- Я лише можу здогадуватися що з вами сталося, проте чітко бачу, що її магічне джерело мертве. Однак магія продовжує циркулювати її енергетичними каналами.

- Але як це можливо? – я не міг повірити у те, що чув.

Не міг збагнути. Так-сяк підвівся на лікті і нарешті роздивився у світлі факелів Мурата та дружину. Її бліде обличчя, безкровні вуста та посинівші вени.

- Вона поступає до її організму через мітку. – пояснив старий дракон. – Це твоя магія.

- Хочеш сказати, вона перейняла мій вогонь? – ошелешено поглянув на жіноче тіло поруч.

- Перейняла і продовжує витягувати. Не знаю стільки це ще триватиме, тому напоїв тебе тонізуючим зіллям коли рівень сили упав до критичного. Якщо відчуєш різке ослаблення або помутніння, ось – тримай. – він простягнув мені флакон із золотистою рідиною. – Вип’єш.

- Дякую. – стиснув пляшечку у кулак та знову відкинувся на кам’яне ложе. Мурат тим часом десь зник у справах.

Прислухавшись до себе, я дійсно відчув як магія покидає мене. Витікає через мітку мов з пробитого відра. Проте чим більше часу минало, тим меншим ставав витік, аж доки не припинився зовсім. Тоді я наважився встати та підійти до коханої.

Оксані було однозначно ліпше. Шкіра повернула свій звичний відтінок, зникла сітківка із жил, на щічках знову з’явився рум’янець, а вуста зафарбувалися у кораловий колір. Не втримавшись, нахиляюсь та цілую її невагомим поцілунком, а в наступну мить дружина відкриває свої очі і я забуваю як дихати: дві продовгуваті золотаві зіниці тоненькими смужками фокусують на мені свій погляд.

- Привіт.