Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Трохи помовчавши, В'єррн тихо додав:

— Я все чекав, коли ж Реомар нарешті помилиться… — бойовий некромант повільно вдихнув прохолодне й вологе вечірнє повітря. — Що ж, таки дочекався.

Суртаз сперся об стіну, відчуваючи холод у грудях та прохолодну вогкість на шкірі. Голова почала паморочитися, і Повелитель відчайдушно чіплявся за відчуття шорсткої кам'яної кладки під пальцями, концентруючись на кожній тріщині та нерівності — щоб не дати собі зісковзнути в пітьму непритомності. Надто заколисливо лунав голос В'єррна.

— Зате тепер, — ер'єт-тасс обвів поглядом ламану лінію горизонту, сформовану гірськими вершинами, — я можу розмовляти з вітром, землею чи туманом — куди там його прах…

Відчувши недобре, В'єррн затнувся та обернувся. Суртаза від падіння вберегла лише швидкість реакції бойового некроманта.

— Нес! — гукнув той ліча. — Ми пішли вниз.

Нес-Ашшад нічого не відповів, лише невизначено махнув кістяною рукою. Уточнювати значення жесту — роздратування, схвалення чи щось інше — ер'єт-тасс не став. Поки Повелитель ще був при тямі — слід було довести його до ліжка.

— Майже як під час нашої першої зустрічі, — криво усміхнувся В'єррн, обережно підтримуючи Суртаза в передчутті довгого та неспішного шляху численними витками гвинтових сходів. — Нечасто до цього доводилося віддавати сили?

Повелитель обережно кивнув.

— Воно й видно, — хмикнув бойовий некромант, допомагаючи Суртазу подолати перші сходинки.

***

Всю термінову роботу було завершено, і лічі відправилися по своїх покоях. Нес-Ашшад залишився на самоті на верхівці вежі. Роздратовано постукуючи кістяними пальцями по зубцю стіни, ліч розмірковував, куди могли подітися Шеадда та Ірілатассар.

Адже проведений ним пошук результату не дав.

Довгі роздуми породжували підозру і давно забуте, поховане під численними роками посмертя почуття — тривогу. Піддавшись їй, Нес-Ашшад вирушив вниз — неспішно полетів над щаблями гвинтових сходів. Але десь на середині спуску його наздогнав уривок ментального повідомлення. Ім'я, що примарною луною торкнулося магічного слуху ліча, змусило того прискоритися.

Ірілатассар.

Це було попередження В'єррна. Схоже, ер'єт-тасс стикнувся з ним прямо у фортеці.

Злетівши кількома поверхами нижче, Нес-Ашшад прошипів прокляття. Енергія Джерела захвилювалася — і почала знижуватися до рівня, схожого на той, що був під час періоду безвладдя після загибелі Шаддаера. Наслідки цього відчули всі лічі Шалластхадара — у своєму посмерті вони сильніше, ніж живі, залежали від стабільного магічного фону.

Поспіхом сплітаючи заклинання порталу до покоїв Повелителя, вперше за багато років Нес-Ашшад відчув страх. Він боявся не встигнути.