Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Емір тільки зітхає.

— Вийди.

Емір обперся ліктями на стіл, уважно вдивляючись у мене. У його погляді змішувалися втома, роздратування і щось зовсім нове — довіра.

— Ти знаєш, — кажу я, схрестивши руки на грудях, — тобі варто переглянути заповіт. Я майже впевнена, що Лейла планувала тебе вбити, позбутися мене і стати тут єдиною господаркою. Ти ж розумієш, для неї це шанс отримати абсолютно все.

— Заповіт? — Емір зітхнув, провів рукою по підборіддю і різко випрямився. — Чорт, ти маєш рацію. Знаєш, я давно хотів це зробити. Як я вже казав, Салім був улюбленим моїм сином... Але він завжди вважав, що я не любив його. Це неправда.

Емір зупинився, наче намагаючись зібратися з думками.

— Усі компанії, якими він володів, я заповідав йому. Майже усе, окрім цього будинку. Треба переглянути документи. Звісно, там нічого не має бути на користь Лейли, але... — Він стиснув зуби, і я відчула, як його роздратування почало виливатися назовні. — Це не означає, що вона не намагатиметься це якось обійти.

— Еміре, це ж підсудна справа. Ти маєш засадити її! — мій голос трохи здригнувся, але я трималася впевнено.

Він глянув на мене з-під лоба, обхопивши голову руками.

— Це жінка, яку я колись любив, — тихо сказав він, і його слова боляче вдарили по моєму серцю.

— Еміре... — я зробила крок до нього, торкнувшись його руки. — Але ж ця жінка хотіла вбити тебе! Як ти можеш навіть думати про те, щоб її пробачити?

Він різко підняв голову, наші погляди зустрілися, і я побачила в його очах щось нове — рішучість.

— Ти знаєш, Анастасіє, — сказав він, повільно взявши мою руку в свою, — є речі, які потрібно вирішувати не гарячими емоціями, а холодним розумом. Щось моя інтуїція підказує, що Лейла ще щось приховує.

— Ти маєш рацію, — я стиснула його руку у відповідь. — Не треба відпускати ворога, поки ми не виведемо її на чисту воду.

Він усміхнувся куточками губ, нахилившись ближче до мене.

— Ти справді вважаєш, що я настільки наївний?

— Ні, — я ледве стримала усмішку, відчуваючи, як його близькість змушує моє серце битися швидше. — Але хтось же має нагадати тобі, що ризикувати життям — це погана ідея.

Емір розсміявся — тихо, щиро, так, як я давно не чула.

— Ти, схоже, не тільки знаєш, як захищати мене, але й як тримати мене в тонусі.

— Комусь же треба це робити, — я підняла брову, грайливо дивлячись на нього. — Бо ти інколи поводишся, як дитина, що загубилася в темному лісі.

Він нахилився ще ближче, і я відчула, як його пальці ковзнули моєю рукою.

— А ти, схоже, любиш грати роль мого провідника?

Я не стрималася й засміялася:

— Ну, хтось же має витягувати тебе з усіх цих проблем.

Емір ще трохи затримав свій погляд на мені, а потім відкинувся на стілець, явно роздумуючи над чимось.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Тоді допоможи мені з цим заповітом. А ще — знайдемо, що Лейла приховує.

— Я завжди готова, — відповіла я, відчуваючи, як тепер між нами виріс невидимий зв’язок, що ставав сильнішим з кожною хвилиною.