Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Відправляючи її на прогулянку перед тим, як посадити за домашнє завдання, батько казав, що для плідних роздумів потрібен відпочинок. Ось і зараз їй неодмінно потрібен був відпочинок.

— Ти, Царю, швидше станеш гарним, якщо корону знімеш, щоб не забруднити, і сам візьмешся за прибирання нарівні з синами, — запевнила його дівчинка і, бачачи, що він сумнівається, додала: — Треба, Царю, треба.

Цар, крекчучи, невдоволено бурчачи собі щось під носа, стягуючи з голови гарну корону, задираючи своє вбрання до колін, ніби боячись його промочити, прямував до озера. По дорозі він обернувся до Лісовика:

— Ти придивися за Надійкою. Щоб нічого не сталося до мого повернення.

Лісовик стомлено кивнув. Наді навіть стало його шкода. Але вона нагадала собі, що саме він викрав її. І хай навіть задумав всю цю інтригу Озерний Цар, але Лісовик добровільно погодився йому допомагати.

Надя вмостилася на свого пенька, підклавши долоню під голову, наче пень був м'якою подушкою, а не твердим деревом.

— А я посплю трохи, а то втомилася з дороги, — сказала Надя і для наочності позіхнула, широко відкривши рота і прикриваючи його рукою.

Лісовик не витримав, теж позіхнув. Дівчинка крадькома посміхнулася.

І… о диво! — Пеньок зігнувся так, що став і справді схожий на подушку. Надя здивовано оглянула його, знизала плечима і зручніше вмостилася. Прикрила очі, зобразивши сон. А сама думала, що їй далі робити. Так просто відпускати її вони не збираються. Дзеркала чарівного в неї немає, а сама вона не чарівниця. Та й допомога їм не потрібна, вони цілком задоволені собою. Озерний Цар, як їй здалося, чаклувати не міг. Лісовик і зовсім мовчав весь час, тому що він міг, а чого не вмів, вона не знала.

Лісовик подивився на сплячу дівчинку, похитав головою якимсь своїм думкам і потихеньку побрів у ліс. Ось це так! Наді не вірилося, що її так просто залишили одну. Пеньки, звичайно, живі, але ж головні злодії розбрелися хто куди, залишивши її без нагляду.