Деніел Кіз - Притулок пророцтв

Кайл підвів її до ряду ліфтів. Двері одного розсунулися. Вона вчепилася йому в руку і не відривала погляду від дальньої стіни, коли вони заходили. Коли двері зачинилися, вона розслабилась. Лікар натиснув кнопку третього поверху, радіючи, що в неї немає ще й клаустрофобії на додачу.

Вона зітхнула, коли двері прочинилися й вони вийшли в переповнений коридор. Одні люди носилися з кейсами, інші стискали документи. Подавшись у бік судової зали судді Родріґес, він відчув долоню в себе на плечі. То був Коулмен.

– Кайл, я її заберу. Мусиш почекати тут, доки тебе не викличуть свідчити.

Рейвен кинулася назад.

– Я хочу бути з Марті.

– Я незабаром до тебе приєднаюся. Іди. Усе буде добре.

Коулмен повів її до входу в судову залу, Кайл провів їх поглядом. Тоді сів на лавку і став чекати.

Агент ФБР Дуґан і грецька агентка Тія Еліаде пройшли повз нього, щось обговорюючи. Тоді Дуґан покинув свою колегу й увійшов у судову залу. Виходить, агентка також свідчитиме.

Двері зали відчинилися, і пристав гукнув:

– Лікар Мартін Кайл!

Він увійшов і попрямував проходом. Рейвен, яка сиділа біля Коулмена за столом захисту, послала йому повітряний поцілунок.

Суддя Родріґес сказала:

– Містере Кайл, займіть своє місце.

Він повільно підійшов до місця для дачі свідчень, поклав руку на Біблію й поклявся говорити правду, лише правду і нічого, крім правди, тож хай допоможе йому Господь. Хто ж, окрім Бога, знає лише правду, подумав він. І де він її ховає?

Підійшла Тейлор із жовтим блокнотом у руці, м’язисті руки напинали костюм. Цього разу вона його поборе? Йому варто було частіше піднімати важке.

– Містере Кайл, під час нашої останньої зустрічі суд наказав вам використати процедуру десенсибілізації, відому як швидка імплозивна терапія. Будь ласка, розкажіть суду, чи вдалося вам встановити особу відповідачки за допомогою цього методу?

Вона одразу ж схопила його в гамерлок[50].

– Не зовсім.

– Будь ласка, поясніть докладніше.

– Як я вже зазначав, такий вид наповнення образами настільки сильний, що викликає напружену тривогу. Я пояснював, що неможливо передбачити, як пацієнтка з межовим та істеричним розладами відреагує на таке. Я визначив дві фобії, які не давали мені пробитися через постгіпнотичну сугестію, що блокує її спогади. Пірофобія та акрофобія, – він зиркнув на суддю. – Боязнь вогню і висоти.

Родріґес насупилася.

– Я знаю, що означають ці терміни.

– Вибачте, Ваша честь.

Тейлор кинула блокнот на стіл.

– Як це впливає на можливість суду визначити її справжню особу?

– Справжню особу? Травми, через які її розум загубився в тумані деперсоналізації, не проступили. Я ще не зміг встановити її справжню особу.

Що сильніше вона на нього напирає, то легше вислизнути з її хватки.

– Я мушу продовжувати обережно. Уже давно визначено, що одна з ознак межового розладу особистості – це самокалічення й погрози скоїти самогубство.

– Наскільки ці погрози реальні?

– За статистикою, у країні 8 % шпиталізованих пацієнтів з межовим розладом намагаються покінчити з собою. П’ятьом відсоткам це вдається.

– Тож решта дев’яносто п’ять виживають, – заперечила Тейлор.

Коулмен підскочив.

– Протестую!

– Підтримую, – сказала Родріґес. – Але заспокойтеся, містере Коулмен. Це не суд. Тут немає присяжних, яких треба схиляти на свій бік.

Коулмен присів.

– Вона почала різати собі горло, коли поліція намагалася забрати її з готелю, – пояснив Кайл.

Тейлор швидко здала назад.

– Більше немає запитань до доктора Кайла… Поки що.

Він розслабився. Вона не притисла його до мату.

Родріґес кивнула Коулменові.

– Можете почати перехресний допит.

Коулмен підійшов до нього.

– Містере Кайл, ви знайомі з тим, що називають стокгольмським синдромом?

– Протестую! – гаркнула Тейлор.

– На якій підставі? – запитала Родріґес.

– Попередній досвід перебування в неволі не стосується пограбування Афінського банку і співучасті в терористичній змові.

Родріґес обернулася до Коулмена.

– Ваші аргументи?

– Ми вважаємо, що це безпосередньо стосується справи. Знущання, тортури, відчуття близької смерті призводить до ототожнення з викрадачами і…

– Протестую!

– На якій підставі, міс Тейлор?

– Ваша честь, експерт у цій справі поки не свідчив.

– Підтримую. Містере Коулмен, дайте пояснити свідкові.

Коулмен повернувся знову до Кайла.

– Будь ласка, розкажіть судові, як стокгольмський синдром може впливати на пацієнтів із межовим розладом під час випадків дисоціації.

Він навмисне зосередився на Коулмені, уникаючи погляду Рейвен.

– З попередніх випадків – як-от викрадення Патті Герст – ми дізналися, що тортури, голод, зґвалтування чи страх перед зґвалтуванням і вбивством можуть взяти гору навіть над найстійкішими. Постійне навіювання соціальних і політичних ідей викрадача – зокрема грецька марксистсько-ленінська пропаганда «Сімнадцятого листопада» і примусове прийняття ісламу з боку марксистських «Моджахедін-е Халк» – можуть змусити її сумніватися в тому, у що вона вірила все життя. Або навіть у тому, хто вона насправді.

Якщо ще й постійно повторювати, що лише ці люди турбуються про те, що з нею буде, вона приймає їхні погляди. Викрадачі запевняли, що врятують її і дозволять приєднатися до них, від чого її охоплювало відчуття спокою. Такі заручники часто закохуються у своїх поневолювачів.

– Під час ваших із нею сеансів, – запитав Коулмен, – виникало щось таке, що могло зробити пацієнтку з межовим та істеричним розладами, як Рейвен, вразливою до стокгольмського синдрому?

– Аспект істеричної особистості робить її не лише сексуально провокативною, а й надзвичайно вразливою до навіювання.

– Як міс Слейд може відреагувати на агресивний допит з боку грецької поліції?

– Дослідження показують, що жінки в терористичних угрупованнях на кшталт МЕХ бажають бути сильнішими за чоловіків. Гадаю, Рейвен вважатиме себе мученицею за ідею, яку їй навіяли. Якщо працівники правоохоронних органів катуватимуть її водою, вона радше захлинеться до смерті, перш ніж вони щось із неї витягнуть. Будь-який біль, який вони викликатимуть, буде сурогатним болем, що займе місце самокалічення. Біль для пацієнтки з межовим розладом служить доказом того, що вона реальна, і лише підтверджує її віру в те, що терористи – це її друзі, а ті, хто бореться з тероризмом, – вороги.

Даючи свідчення, він краєм ока бачив, як вираз обличчя Рейвен міняється зі схвальної усмішки на лють. Вона підскочила.

– Ти маніпулював мною, Марті. Ти мій лікар. Ти не маєш права розкривати те, що я тобі говорила.

– Більше запитань до свідка не маю, – кинув Коулмен.

Родріґес витріщилася на Рейвен.

– Оскільки пограбування банку – це злочин проти обох країн, я оголошую перерву, щоб ухвалити рішення, чи дозволяти екстрадицію Рейвен Слейд у Грецію для допиту. Засідання суду переноситься на ранок понеділка, – вона так сильно хряснула молотком, що зламала рукоятку.