Ксандер Демір - Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір

- Ти дійсно ніби ураган, Ліє, - я посміхнувся, зустрічаюсь з її сердитим поглядом.

- Ти навмисно це робив! Авжеж! – вона різко ткнула в мене палець, продовжуючи свердлити своїми злими очима. – Як я раніше не здогадалась?

- Ти перша почала цю гру. Не я, - я розвів руки в сторони з мега широкою та переможною посмішкою на лиці. – Я був не правий вчора. Я дійсно був не правий стосовно нас, того, що між нами.

- Я мені здається ти був занадто прямий і сьогодні також.

- Лія, я тебе прошу, вислухай мене, - я обережно поклав свою долоню їй на лікоть, проте вона різко відкинула руку.

- Не чіпай мене. Я не хочу тебе чути.

- А мені здається, дуже хочеш, - впевнено сказав я. – Ти хочеш чути від мене усе, що пов’язано з тобою. Особливо, мої почуття до тебе, мої лагідні слова, мої бажання, ти хочеш чути, як я божеволію від тебе, як хочу тебе, бажаю тебе і те, що так, я ревную тебе до Євгенчика. Ти ж хочеш це все чути, так?

Амелія продовжувала дивитися в мої очі та мовчати. Цього разу, я впевнений, вона кусала свої щоки з неймовірною силою, аби не посміхнутись.

- Я правий, Ліє, - я погоджуючись кинув декілька разів. – Я впевнений в цьому. А ще, впевнений у тому, що я просто не можу дихати без тебе. Так банально, але так правдиво.

- Мені потрібно подумати, чи пробачити тобі після таких гучних слів, - вона театрально посміхнулась, схиливши голову трішки набік, та повернулась, щоб йти до будинку.

- Я впевнений, що це буде скоро, - сказав я, впіймавши її лікоть знову. – Бо я дійсно перестану без тебе дихати.

- Я не знаю скільки часу займе моє обдумування, - і хоча вона дивилась на будинок, що був попереду неї, я відчував, що вона посміхалась!

- Дуже сподіваюсь, що…

- Що «що»? – перепитала Лія, не повертаючись до мене.

Проте я більше не міг сказати ні слова. Горло та груди ніби стиснуло так, що я ось-ось втрачу свідомість, чи взагалі помру, а в середині почало шалено горіти.

- Дем’яне, ти перестав вже дихати, чекаючи так довго моє пробачення? – вона нехотячи повернулась, однак її реакція одразу змінилась. – Дем’яне! Що з тобою? Боже!