Олекса Мун (Alexa Moon) - Ти нікому не розкажеш , Олекса Мун (Alexa Moon)

36

Софія

Аріс міцно притискається лобом до мого живота, і я нічого не можу зробити. Навіть якби й хотіла. Не вийде. Кільце з рук міцно сковує будь-які рухи.

— Вибач мені! — лунає ледве чутно внизу. — Проси все, що хочеш. Зроблю! Тільки не залишай мене, не розчиняйся. Я помру без тебе, і ця смерть буде на твоїх руках. Я кохаю тебе. Кохаю та хочу побудувати з тобою своє життя. Скажеш поїхати — поїдемо. Скажеш звільнитися — звільнюсь. Все, що хочеш, тільки дай мені останній шанс. Один. Останній.

Я не вірю своїм вухам. Зараз я дуже рада, що його руки тримають мене в обіймах, тому що від почутого підкошуються ноги.

— Я знаю, що ти теж кохаєш мене, — продовжує Аріс, тільки тепер задерши голову, він дивиться в мої очі. — Інакше зараз ми б тут не стояли. Інакше сьогоднішнього УЗД не було.

Я в розгубленості. Чомусь щоки стають вологими. Не знаю що відповісти. В голові немає згодних думок, жодних слів. Але й чинити опір я не можу. Мені так добре зараз, ніби я на своєму місці. Добре в його обіймах. Мені приємно слухати все, що він каже.

— Добре! — кілька разів киваю й сльози падають кудись униз. — Добре. Спробуймо. Тільки… — замовкаю. Прикушую губу і заправляю за вухо впале пасмо.

— Тільки? — квапить мене, бажаючи швидше почути продовження.

— Перестань мене ревнувати. Якщо я вибрала тебе, то, крім тебе, мені ніхто не потрібен.

— Софа! — шумно видихає, знов упираючись лобом у живіт. Декілька разів легенько штовхається в нього, імітую удари об стіну. — Я дуже постараюся. Дуже, дуже. Але це складно, правда… Важко, коли хтось хоче відібрати твоє. Особливо, коли твоє не проти цього і йде назустріч. Не давай мені приводу для ревнощів Софа і я не буду ревнувати тебе. Будь моєю до мозку кісток, бо я вже твій. У буквальному значенні я в тебе в ногах.

Він правий. Відносини — це завжди заслуга двох. Потрібно дотримуватись сказаних слів, щоб потім не ступати по розбитому склу з обіцянок, отримувати рани й ненавидячи один одного. Відносини це про двох. Напевно, треба почати з себе, щоб другий не бився об глуху стіну за назвою принципи. Принципи повинні розчинитися, коли впускаєш у своє життя кохання.

— Добре! — зариваюсь пальцями у темне волосся, чуючи вдоволене гарчання. Начебто цього достатньо. Все, що йому потрібно для щастя, це щоб я гладила його. — Спробуймо збудувати наше майбутнє. Я буду твоєю, тільки твоєю.

***

— Тобі треба якнайшвидше переїхати до мене! — Аріс ковзає пильним поглядом по моїй фігурі, викликаючи легку незручність. Складається таке враження, що знову звикаю до нього.

— А ти не дуже квапиш час? — прибираю зі столу порожні контейнери, а їжу, що залишилася, ховаю в холодильник. Аріс занадто багато замовив. Доїдати ще кілька днів точно будемо.

Я не уявляю, як ми разом житимемо. Може, варто все-таки почати з побачень? Я розумію, що у нашому становищі це трохи не актуально й запізно. Але хоч пару тижнів... Щоб остаточно повірити, що все, що відбувається, не сон. Ми намагаємося стати нормальною парою, а за дев'ять місяців батьками. Розумом не можна це зрозуміти, залишається лише довіряти серцю.

— Навіщо відтягувати неминуче? — брюнет однією фразою обриває всі мої думки-міркування за які я так завзято хапалася секунду тому.

Аріс підіймається і прямує до мене. Відчуваю, як по спині повзе приємний холодок. Брюнет ловить мене біля холодильника, заганяючи в пастку між кухонним столом й своїм тілом. Нависає горою, повільно та глибоко дихаючи.

— Я хочу мати можливість будь-коли робити так…

Забирає волосся на бік і ніжно притискається губами до шиї. Його дотики розсипаються гострими голками по шкірі.

— І так…

Розвертає до себе обличчям та допомагає сісти на стільницю. Розсунувши коліна, влаштовується поміж ніг.

— Я люблю тебе, — заправляє моє волосся за вуха. — Я вже про це говорив? Як я тебе люблю?

Киваю. Не хочу зараз вимовляти жодного слова. Обхоплюю його обличчя долонями та притягую до себе.

— Цілуй мене вже!

— Цілую!

Хапає за потилицю й наші губи зливаються докупи. Тіло, що перетворюється на м'який віск і плавиться, подається владі стильних гарячих рук. Вони повсюди. Не упускають жодного міліметра: мнуть, стискають, ніжно гладять. А мої руки безладно ведуть по шиї й плечах, дряпаючи шкіру під неконтрольованим натиском пристрасті, що спалахнула.

Про його кохання говорять не лише слава, а й дотики, поцілунки.

— Я не впевнений, що в короткий термін зможу організувати весілля твоєї мрії, але я присягаюся зробити тебе найщасливішою. І щоб ти ніколи в житті не пошкодувала про свій вибір.

Хапаюся за низ його довгої футболки, яка зараз одягнена на мені й тягну її вгору оголюючи тіло. Після душу, на мені лише трусики.

— Ти чула про що я щойно сказав? — хлопець трохи відсторонюється від мене, посміхаючись.

— Нумо розв'язувати проблеми коли вони з'являться? — хапаю його за футболку та смикаю на себе. — Знімай! Ти перший почав. Чи хочеш поговорити?

Аріс не перестає посміхатися. Стягує із себе футболку. Опускає руки на пояс джинсів і запитливо вигинає брову.

— І їх теж! — киваю. Ледве стримуюсь, щоб не прикритися. Це трохи складно, ніж вимальовувалося в голові. Виявляється, щоб бути розкутою, потрібна практика. Нічого страшного. Думаю Арісу будуть тільки на радість такі практичні заняття.

Хлопець кладе руки на стегна і стягує мене зі стільниці. Ривком розвертає мене спиною. Тисне на поперек, змушуючи лягти на гладку поверхню.

Холод обпалює груди. Я відчуваю, як починає стягувати соски. Аріс вирішує продовжити це катування й починає повільно водити долонями від талії до стегон. Вниз-вгору. Його шумне дихання збуджує. Зливається з моїм.

Зажмурююсь, коли він штовхається пахом у сідниці. Відчуваю твердість збудженого тіла і внизу живота починає протяжно нити. 

Заводжу руки назад, дряпаючи його стегно. Я хотіла, щоб він скоріше закінчив цю хибну гру й увійшов у мене, але хлопець відступає. Нігті ковзають по шкірі, залишаючи сліди мов би його подряпала дика кішка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍