Анна Мавченко - Невситимі, Анна Мавченко

- Це снодійне? – поцікавилася, взявши до рук дарунок.

- Так. Достатньо сильне, щоб забезпечити тобі спокійний сон на найближчі вісім годин.

- Дякую! – полегшене.

Тепер бодай про одну проблему я більше не турбуватимуся. Сподіваюся. Адже якщо мої сни направду не є снами, тоді простими ліками навряд чи обійдеться.

- То як щодо моєї сьогоднішньої пропозиції? – проникливе.

- Вибач, але я своєї думки не змінила. Тим паче вже знайшла собі нову компанію, – кивок на Софі.

- Зі слугою? – здивовано здійняв брову чоловік.

- З подругою, – виправила його коректно, проте трохи невдоволено.

- Ну гаразд, – спокійно погодився перевертень, після чого залишив на моєму чолі невагомий поцілунок, обпаливши шкіру теплом свого дихання. - Веселої ночі, люба!

- Добраніч! – побажала у відповідь.

Рейван покинув мою кімнату, і я поглянула на здивовану Софі.

- Що це щойно було? – поцікавилась вона.

- Ти ж не заперечуєш, що я назвала тебе своєю подругою? – розгубилася.

Не знаю, ким мене вважає дівчина (можливо, я для неї так і залишилася просто господинею), та вона вже стала дорогою моєму серцю.

- Ні. Та я зараз не про це. Він поцілував тебе і назвав «любою»!

Я зніяковіло всміхнулася, розслабившись, і тихо промовила:

- Ми тепер пара, але про це ще ніхто не знає. Окрім тебе. Я збиралася поділитися цією новиною з Лідією, та вочевидь вона дізнається вже завтра разом з усіма іншими.

- Це божевілля. Рейван… – дівчина на мить спалахнула чимось схожим на гнів, а тоді раптом запнулася й замовкла. Схоже, новина їй не сподобалася, проте я й не думала ображатись.

- Представник влади, яку ти ненавидиш. Розумію. Але я не хочу зараз про це говорити. Просто проведімо цей вечір весело.

- Гаразд. Тільки будь з ним обережною, – попросила Софі, натягнуто всміхнувшись.

- Повір, це зайве, – запевнила приятельку.

- А для чого снодійне, якщо не секрет?

- Мене діймають жахи, – скривилася, пригадавши вчорашній сон, і злегка труснула головою, проганяючи непроханий спогад.

- Певна, що тобі це справді необхідно?

- Краще перестрахуватися.

Закінчивши на цьому будь-які невтішні розмови, ми нарешті дозволили собі відпочити. Прийняли гарячу ванну, нанесли маски на обличчя, скуштували власні закуски, пограли у «Правду чи дію», трохи попліткували, а тоді заснули на моєму велетенському ліжку.

За весь вечір, на диво, я жодного разу не засумувала через відсутність Лідії, й це навело мене на висновок, що, схоже, цей світ поступово стає мені новим домом, даруючи нових друзів і близьких. Принаймні, окрім коханого чоловіка, я тепер точно маю ще одну подругу. Трохи замкнуту, трохи дивну, але вкрай приємну та добру.