Ніколь Кові - Небезпечний, Ніколь Кові

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я стою біля свого мерседесу, поряд Шелбі.

-Бляха, Тернер!-кричить він, поки я нахиляюсь і беру в руки сніг. Він тане в моїх руках, таким чином змиваючи з них кров суперника.-Люди збожеволіли! Коли всі дізнались, що це твій останній бій, ставили такі космічні суми!-говорив він. Я зплюную кров і змив снігом обличчя. Все тіло боліло, та я намагався про це не думати.

-Шелбі.-сказав я і дістав з пачки цигарку. Підкурив.-Щось із Софі. Я хочу щоб ти...-почав я та у нього задзвенів телефон.

-Це Юджин!-вигукнув він.-Певно це щодо телефону.

Я напружився і друг відповів на дзвінок.

-Слухаю.

-Увімкни гучний звʼязок.-наказав я і друг так і зробив.

-Ти щось дізнався?-запитав Шелбі і той відкашлявся.

-Шелбі, я не знаю.-каже він.

-Що не знаєш? Що відбувається?

-Ми знайшли власника телефону.-повідомив той.

-Це Нік? Клята паскуда!-не витримує Шелбі.

-Ні.-тихо відповідає Юджин і ми переглядуємось.

-Тобто?-не розумію я.-А хто?

-Кажи вже!-наполягає Шелбі.

-Це телефон Інес.-відповідає на питання хлопець.

-Що?-не розуміє Шелбі і дивиться на мене так, ніби благає про порятунок.

-Телефон належить Інес.-повторює хлопець і я хапаюсь за голову.

-Трясьця!

-Ти впевнений?-досі не вірить Шелбі.

-Так.

Я вихоплюю з його рук телефон і буквально кричу:

-Приведіть її до мене! Негайно!

-Кем...-торкається мого плеча Шелбі, але я скидаю його руку.

-У вас є година, аби її знайти і привести на нашу базу!-продовжую кричати я.-Вона бл*ть весь цей час була у вас під носом, а ви не могли її знайти! Година, Юджин!-кричу я і відключаюсь.

-Кем...-знову говорить Шелбі. Його болючий вираз обличчя щось нове для мене.

Я раптом розумію. Інес подобається йому. Він закохався по вуха, а тепер... йому доведеться обирати - я чи вона.

-Шелбі.-починаю я і його очі наповнюються слізьми.-Ти у цьому не винен.-кажу я і беру його за плечі.-Серцю не наказують, розумієш.

-Що ти з нею зробиш?-запитує він і це болюче бʼє по мені. Весь гнів ніби гасне.

Вона дівчина Шелбі, подруга Інес. Вона та, хто була весь цей час так близько. Що б я з нею не зробив, Софі... їй буде ще тяжче.

-Я не знаю.-чесно відповідаю я.-Якщо...-починаю я, та ці слова мені важко даються.-Якщо хочеш, їдь. Сховай її чи, не знаю...

-Від тебе не сховаю...-крізь біль вимовляє Шелбі і я дивлюсь на нього.-Ти ж будь де її знайдеш. Я лише дам їй зайві дві спокійні години життя.

Я бачу як йому боляче і розумію, що якби Софі виявилась зрадницею... якби я дізнався про неї щось страшне... я б не пережив цього. Бо коли ти віддаєшся людині, даруєш їй своє серце, тонеш в ній... то без неї потім просто не можна вижити. Це нереально. Ніби в тебе забирають повітря.

Я обіймаю Шелбі і думаю про Софі. Ця новина приголомшить її. Для неї це буде ще більший удар ніж для Шелбі.

-Дозволь мені поїхати з тобою.-просить друг і я киваю.

-Добре. Та спершу постав когось, аби розібрались з готівкою.-кажу я і Шелбі йде. Я бачу як він розмовляє з одним з наших хлопців і повертається за хвилину.

Я всідаюсь в мерседес, Шелбі їде позаду на своїй, такій само старій ауді.

Ще тільки опів на шосту, та вже темно. На дорогах Паялу поодиноко горить кілька фонарів, сніг засипав усе навколо, тож ми їдемо дуже повільно. Двірники не встигають прибирати з вікна налипаючий сніг, а я знову підкурюю.

Навіщо Інес це зробила? Чому прикидалась подружкою? Чому зустрічалась з Шелбі? Вона замилювала очі чи в неїбув чіткий план? Хто вона, звідки? Звідки у неї фото Керр і Стіва?

В голові було стільки питань, та зовсім ніяких відповідей. Я вдарив по рулю, аби трохи випустити пар, та це не допомогло.

Як я розкажу про це Софі? Як вона це переживе? Як взагалі це сприйме? Що мені робити з Інес? Відпустити і вона заявить в поліцію? Чи вбити і дочекатись, поки поліція прийде сама? Чи зробити нещасний випадок? Може варто зламати їй обидві руки і відрізати язика?

Я просто не уявляв, що я маю зробити, аби вибити з неї всю ту дурість? Звідки я візьму гарантії, що коли відпущу, вона не запостить ті фотки десь в інсті чи не розвісить по всій Святій Марії?

Що я маю, в біса, робити?

Ми припаркувались біля старого складу, в якому раніше батько Шелбі зберігав промислові товари. Та після його смерті, матір друга загубила весь бізнес і померла від наркотиків, просто тому що не змирилась із втратою чоловіка. Шелбі передав цей склад нам. Тож зараз ми стояли тут і я бачив в його очах біль. Дівчина яку він кохав мала прийняти свою кару в його руках. Бо це його склад. Його територія.

-Кем, я хочу поїхати з Паялу.-раптом каже він.-Хочу вирватись звідси. Хочу кохати так, як ти Софі. Я думав куплю будинок неподалік того, що ми сьогодні дивились. Заберу туди Інес. Думав буду йти за тобою, бо я завжди так робив.-каже Шелбі і я чую як тремтить його голос.-Та здається я просто не створений для цього. Інес... вона така ж як і всі.

-Шелбі...-кажу я, та не знаю як його втішити.

Фонар біля складу моргає. Я дивлюсь на нього і випускаю останню дозу диму. Недопалок летить убік.

Ще якийсь час ми стоїмо удвох, під потоком сніжинок. Мовчимо, бо просто не знаємо що сказати один одному. Це удар. Удар по нам двом.

Я думаю про те чи дозволю Шелбі зайти всередину і побачити Інес. Певно ні. Може якщо він сам захоче... я не знаю...

З темряви зʼявляється світло фар. Спершу одна машина, потім інша. Тримаючи від них дистанцію їдуть ще дві.

Хлопці паркуються, хтось іде в склад аби увімкнути світло. Юджин підходить перший.

-Вона...-починає він, дивлячись на Шелбі і той відводить погляд, а потім спльовує слину і я розумію, що в нього немає сил навіть зробити ковток.-Заводити всередину?-нарешті закінчує він і я киваю.

Повертаюсь до Шелбі і знову беру його за плечі.

-Ти не зобовʼязаний йти за мною.-кажу я.-Не зобовʼязаний бути моїм другом чи виконувати мої накази.-він киває.-Тому що ти не позаду, Шелбі. Ти завжди йшов поряд.