Емілія Дзвінко - Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко

— Елеоноро, зачекай! — чую за спиною як мене кличе жінка, яку не можу навіть подумки назвати мамою. 

Зриваюся на біг. Сльози неконтрольовано котяться щоками, їх стає все більше і більше. Я розумію, що мій макіяж вже поплив, і я стала схожою на панду. Заходжу в універ і йду коридором в бік туалету, щоб привести себе в порядок. 

— Лео, що з тобою? — ловить мене за руку Арсен. Він завжди з'являється так несподівано, але цього разу як ніколи вчасно. —Ти плачеш? — уважно вдивляється мені в обличчя. — Я так і знав, що ці ваші прикидання нічим добрим не закінчаться. Пішли в парк я візьму тобі твоє капучино і ти розкажеш, що в тебе сталося. — пропонує хлопець.

—Тільки не в парк, — заперечно киваю. Бачу як Арсен вигинає брову від подиву, але ніяк не кометнує. — Можемо в студентській кав'ярні посидіти, — пропоную і хлопець згоджується.

Я поправляю макіяж і ми йдемо в кав'ярню. Замовляємо собі по капучино та еклеру і сідаємо за столик біля вікна. Я роблю декілька ковтків капучино. Не так смачно як в парку, але зате безпечно. Бо хто зна, чи не чекає матір мене біля універу. 

— Я плакала не через Кирила, — одразу прояснюю ситуацію, щоб Арсен не придумував собі чогось зайвого. Про те, що ми зустрічаємося з Кирилом по-справжньому не згадую. Зараз не вдалий момент.

— А через кого? — цікавиться хлопець.

— Через маму, яка незрозуміло чому з'явилася в моєму житті, — відповідаю, голос тремтить, але я намагаюся триматися.

— Лео, якщо тобі складно, то можеш не розповідати, — Арсен бере мене легенько за руку. Його дотик діє заспокійливо, тож мене емоційно попускає і я продовжую розказувати.

— Вона пішла від нас, коли мені було чотири і від тоді жодного разу не цікавилася мною. Що цій жінці потрібно зараз уявлення не маю!

— З мене не сильний порадник в таких справах, але можливо тобі таки варто з нею поговорити, — обережно каже Арсен, продовжуючи тримати мене за руку. Я одразу напружуюся. — Лео, ти як мінімум, дізнаєшся чому вона тут і можливо отримаєш відповіді на питання, які тебе хвилюють.

—  Я не хочу нічого знати про цю жінку, —  категорично заявляю. 

—  І це твоє право, —  каже Арсен. Відчуває мій настрій, тому не сперечається, —  Якщо хочеш я можу підкинути тебе до дому. — пропонує хлопець.

—  Мені вже краще, тож я таки досиджу ще дві пари.

—  Якщо передумаєш, ти знаєш де мене знайти.

—  Знаю і дуже вдячна тобі за підтримку, —  кажу Арсену, обіймаю його на прощання і ми розходимося в різні сторони.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно