Арістотель - Метафізика

матерія речі різними за видом, коли вона саме є певним чином різною? Можливо, в певному сенсі все ж таки робить? Адже чому цей кінь є відмінним від цієї людини за видом, хоча в цьому випадку у визначенні форма береться разом із матерією? Справді, і між білою людиною, і між чорним конем є протилежність, і притому [20] за видом, але не тому, що одна є білою, а другий — чорним, позаяк навіть якби обоє були білими, вони все одно були б відмінними за видом. Що ж стосується чоловічої та жіночої статі, то вони справді є властивостями живої істоти, але не за її сутністю, а натомість притаманні матерії і тілу, а тому те саме сім’я може стати істотою жіночої або чоловічої статі в ході певного перетворення. Отже, що означає бути відмінним за видом, [25] і чому одні речі відрізняються за видом, а інші ні, ми з’ясували.

10

Оскільки протилежності є відмінними за видом, а минуще й неминуще є протилежності (адже позбавленість — це певна нездатність), минуще й неминуще необхідно мають бути відмінними за родом.

Отже, поки йдеться про ці поняття як загальні терміни, [30] схоже, немає необхідності в тому, щоб щось неминуще і минуще були різними за видом, як-от щось біле і чорне (адже одне й те саме може бути і білим, і чорним навіть воднораз, якщо воно є загальним; скажімо, людина може бути і білою, і чорною, і навіть якщо йдеться про конкретну одиничну людину, то одна й та сама людина [35] може бути — але не одночасно — і білою, і чорною, хоча біле є протилежним чорному).

Але одні протилежності притаманні деяким речам побіжно (як-от ті, про які щойно йшлося, так і багато інших), тоді як для інших це неможливо, і до них також належать минуще й неминуще, [1059α] [1] адже ніщо минуще не є таким побіжно. Справді, побіжна властивість може і не бути наявною, натомість бути минущим — властивість, що з необхідністю належить тому, чому вона притаманна. Інакше минуще і неминуще були б одним і тим самим, [5] оскільки тоді одна й та сама річ може і бути, і не бути минущою. Таким чином, [бути] минущим — сутність або належить до сутності кожної минущої речі. І те саме стосується неминущого; і минущою, і неминущою річ є необхідним чином. Отож те, стосовно чого і внаслідок чого одне є минущим, а друге неминущим, [10] містить у собі протилежність, а тому вони з необхідністю є різними за родом.

Отже, зрозуміло, що ті ідеї, про які деякі говорять, існувати не можуть; адже тоді людина буде і минущою, і неминущою. Про ідеї, одначе, кажуть, що вони є тотожними одиничним речам за видом, а не просто мають те саме ім’я; натомість різні за родом речі є більш віддаленими одна від одної, ніж речі різні за видом.

Книга XI (Κ)

1

[1059α] [18] Отже, мудрість є певною наукою про начала, що зрозуміло з нашого розгляду сказаного про начала іншими [20] у перших розділах книги[152]. Можна було б також поставити питання, чи слід убачати в мудрості одну науку чи багато. Адже якщо одну, то одна наука завжди є наукою про протилежності, натомість начала не становлять протилежність між собою. Якщо ж не одну, то які науки варто вважати мудрістю?

Далі, розглядати начала доведення є справа однієї науки чи декількох? Адже якщо [25] однієї, то чому це справа мудрості більше ніж будь-якої іншої науки? Якщо ж декількох, то які науки слід вважати такими? Далі, чи є мудрість наукою про всі сутності, чи ні? Якщо не про всі, то складно пояснити про які саме; якщо ж вона є наукою про всі сутності, то незрозуміло, як може та сама наука охоплювати кілька предметів.

Далі, чи є мудрість наукою тільки про сутності, чи також [30] про побіжні властивості? Адже якщо стосовно побіжних властивостей докази можливі, то стосовно сутностей ні. Якщо ж це різні науки, то якою є кожна з них і якою з двох є мудрість? Адже якщо вважати мудрість наукою, що користується доказами, то вона є наука про побіжні властивості; натомість якщо вона є наука про перші начала, вона є наукою, що займається сутностями.

Проте не слід вважати, що шукана наука є наукою про причини, [35] про які йшлося у «Фізиці»[153]. Вона не є наукою про кінцеву мету (адже кінцевою метою є благо, і воно стосується царини практичних дій та речей, що перебувають у русі; благо — це найперше, що приводить у рух — адже в цьому полягає природа мети, — а відносно нерухомого не може бути нічого попереднього, що приводило б його у рух). Загалом важко сказати, чи є шукана нами зараз наука наукою про чуттєві сутності, чи ж ні, а натомість про якісь інші. [1059β] [1] Якщо про інші, то це могли б бути або ідеї, або математичні предмети. Але ж ми знаємо, що ідеї не існують. Хоча складно сказати, навіть якщо припустити, що вони існують, чому також з іншими речами, ідеї яких існують, [5] справа стоїть не так, як-от із математичними предметами. Я маю на увазі, що математичні предмети розміщують між ідеями та чуттєвими речами як щось третє, опріч ідей та чуттєвих речей, що нас оточують. Проте немає ніякої третьої людини і ніякого третього коня, окрім самої по собі людини та одиничних речей. Якщо ж справа стоїть не так, як говорять, [10] то чим тоді має займатися математик? Адже не чуттєвими речами, що нас оточують; бо жодна з цих речей не є подібною до того, знання чого прагнуть математики. Також шукана зараз наука не є наукою про математичні предмети (адже жоден із них не існує окремо). Проте не є вона і наукою про чуттєві сутності, оскільки останні є минущими.

Загалом може виникнути питання, [15] якій науці належить займатися проблемами, що стосуються матерії математичних предметів. Справді, це не є ані справою фізики (позаяк фізика займається тим, що має в самому собі начало руху і спокою), ані науки, що розглядає докази та пізнання, оскільки її предметом [20] є саме докази і пізнання. Отже, лишається тільки одне, а саме те, що їх розглядом займається філософія, про яку ми говоримо.

Можна також запитати, чи не слід вважати, що предметом шуканої