Арістотель - Метафізика

нами науки є ті начала, які деякі називають елементами; позаяк за загальною думкою вони входять до складу речей, що з них утворюються. Утім, радше може видатися, [25] що предметом шуканої науки має бути загальне; адже будь-яке визначення і будь-яка наука мають справу із загальним, а не з останніми видами, тобто одиничними речами; тож якби це було так, то вона була б наукою про перші роди. А такими виявилися б суще та єдине; справді, адже можна погодитися з тим, що вони найбільшою мірою охоплюють усе, що існує, і найбільше підстав вважати їх началами, оскільки [30] вони за своєю природою є переднішими за все, бо з їх знищенням водночас руйнується і все інше. Адже все є сущим і єдиним. Але якщо вважати їх родами, то їм необхідно мають приписуватися видові відмінності, натомість жодному роду не приписується видова відмінність, а тому здається, що їх не слід вважати ані родами, ані началами. Крім того, якщо радше [35] простіше є началом менш простого, а останнє з того, що обіймається родом, є простішим за рід (бо воно є неділимим, тоді як роди діляться на багато відмінних між собою видів), то може здаватися, що радше види є началом, ніж роди. Проте оскільки разом із родами руйнуються і види, то більше підстав вважати началами саме роди. Справді, адже разом із родами руйнується і все інше. [1060α] [1] Отже, ці та інші подібні питання викликають труднощі.

2

Чи варто покладати існування чогось, окрім одиничних речей, чи шукана наука є наукою про них? Але ж їхня кількість безмежна. [5] Утім, окрім одиничних речей існують принаймні роди і види, однак ні ті, ні другі не є предметом шуканої наразі науки. І вже було сказано, чому це неможливо[154]. Загалом це складне питання, чи слід прийняти існування якихось інших сутностей, окрім чуттєвих, тобто речей, що нас оточують, чи саме вони дійсно існують і [10] ними займається мудрість. Але ж, здається, ми шукаємо якусь іншу сутність і перед нами стоїть саме це питання, тобто з’ясувати, чи є щось, що існує окремо саме по собі і не належить до чуттєвих речей. Далі, якщо поруч із чуттєвими сутностями існує якась інша сутність, то поруч із якими із чуттєвих сутностей слід покладати її існування? [15] Адже чому її слід покладати поруч із людьми або конями радше ніж поруч з іншими тваринами або неживими речами загалом? З іншого боку, припускати окрім чуттєвих і минущих сутностей рівних їм за числом інших вічних сутностей, далебі, суперечить здоровому глузду. Якщо ж шукане наразі начало не є чимось, що існує окремо від тіл, [20] то найвірогідніше таким началом є матерія? Вона, щоправда, не існує в дійсності, проте існує потенційно. І здається, що радше важливішим за неї началом є форма та образ; однак форма є минущою, а тому взагалі немає вічної сутності, що існує окремо і сама по собі. Але ж це безглуздо. Здається все ж таки, що таке начало і така сутність існують і їх шукають, мабуть, [25] найбільш обізнані мислителі саме як такі, що існують. Адже як можливий порядок, якщо не буде чогось вічного, окремого й сталого?

Далі, якщо існує таке начало і така сутність, природу яких ми зараз намагаємося з’ясувати, і воно є єдине начало для всього і одне й те саме для вічного та минущого, то виникає питання, чому, [30] хоча вони походять від одного й того самого начала, одні речі є вічними, а інші ні. Адже це безглуздо. Якщо ж минущі речі мають одне начало, а вічні — друге, і якщо начало минущих речей є вічним, то так само виникає питання: чому, якщо начало є вічним, речі, що походять від цього начала, не є також вічними? Якщо ж минущі речі мають якесь інше начало, то доведеться припустити, що це начало матиме ще якесь інше, і так продовжуватиметься до безконечності.

Якщо ж покладати, що началами є ті, що вважаються найбільш нерухомими, тобто суще і єдине, то насамперед виникає питання: якщо кожне з них не означає певну «цю» річ і сутність, [1060β] [1] то як вони можуть існувати окремо і самі по собі? Але ж ми шукаємо саме такі вічні і перші начала. Якщо кожне з них є певна «ця» річ і сутність, то тоді все суще є сутностями, адже [5] про все говориться як про суще (а про певні речі також як про єдине); але твердження, що все суще є сутністю, є хибним. Далі, як можуть бути істинними твердження тих, хто каже[155], що першим началом і сутністю є єдине, і що з єдиного і матерії спочатку виникає число, і його вони називають сутністю? [10] Адже яким чином, скажімо, слід мислити як єдине двійку та будь-яке інше складне число? Про це вони не говорять і, власне, це нелегко пояснити.

Якщо ж вважати началами лінії або речі з ними пов’язані (я говорю про первинні площини), то вони не є окремими сутностями, а натомість це перерізи й поділи, тобто [15] перерізи площин, і поділи тіл (а точки — поділи ліній), а крім того, вони постають як межі тих самих речей. Усі вони перебувають в інших речах, і ніщо з цього не існує окремо. Врешті, незрозуміло, як говорити про сутність єдиного і точки? Адже будь-яка сутність виникає, а точка ні, бо точка — це поділ.

Ще одне питання [20] постає у зв’язку з тим, що будь-яка наука має справу із загальним і «таким», тобто певною якістю, натомість сутність не є щось загальне, а радше певна «ця» річ, що існує окремо, тож якщо є наука про начала, то як зрозуміти те, що начало є сутністю?

Далі, чи існує щось окрім конкретного цілого, чи ні (я кажу про матерію і [25] те, що з нею поєднується)? Адже якщо ні, то все, що перебуває в матерії, є минущим. Однак якщо щось існує, то це, мабуть, є форма і образ. І в яких випадках форма існує окремо, а в яких ні, визначити важко. Адже в деяких випадках очевидно, що вид не існує окремо, наприклад, у випадку будинку.

Врешті, чи є начала одними й тими самими за видом або за числом? Адже якщо за числом вони є одним, [30] то і все буде одним і тим самим.

3

Наука філософа