Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

риб. Серед них значна кількість представників видів та різновидностей досі не відомих, стільки ж видів молюсків; тридцять п'ять видів кишечнопорожнинних (мадрепор та коралів), п'ятнадцять видів губок, десятки видів оболоночників, черв'яків, ракоподібних та велика кількість проб планктону, взятих на різних місцях в різний час і на різних глибинах.

Це все — важка праця та відвага Чекко Баск'єрі, Джіджі Стюарта, Джанні Рога та Присцілли Гастінгс.

Так ми розмовляли з Джіджі, доки не дійшли до теми повернення додому. Тут нас раптом огорнули мрії, і ми замовкли, заздалегідь переживаючи радість зустрічі з рідними та близькими, радість повернення до цивілізованого життя… Раптом приглушений зойк повертає мене до дійсності.

— Масло! Масло! — і Джіджі прожогом кидається в машинне відділення. На мотор напала якась нежить, він чихає і кашляє. Джіджі кляне себе на чому світ стоїть.

Господи, ні на хвильку не можна відвернутися!

Я знову сам біля штурвала, уважно слідкую за стрілкою компаса і терпляче жду четвертої години, щоб лягти на свою койку.

ПІСЛЯ ВИХОДУ З КУСЕЙРА

Прийти в Кусейр — це значить «настроїтися на повернення». Друзі — італійці та єгиптяни, з якими ми познайомилися тут, ще коли прямували на Дахлак, — влаштовують нам бучну зустріч, цілий день минає у розмовах. Друзі наввипередки твердять, що ми дуже змінилися. І справді, на наших обличчях бороди та вуса, а людський склад експедиції втратив у вазі загалом півтора центнера!

Підраховував Цекка — найхудіша в світі людина, вилитий Дон-Кіхот. Він єдиний серед нас не тільки не схуд, а навпаки, набув ваги. На запитання, як йому вдалося поправитися, Цекка відповідає непевно, манівцями. А ми хором кричимо: «Так він же наглядав за продовольчим складом».

Наступного дня закінчуємо вантаження і виходимо в море. Тридцять шість годин через неполадки у моторі ми простояли над мілиною біля острова Гіфатін. Я не гаяв часу: ганявся за чудовими медузами і «накрутив» ще кілька кадрів для фільму.

А взагалі нічого цікавого не відбулося, тільки й того, що наша вимушена стоянка перетворилася на символічне прощання з кораловими бар'єрами. Запам'яталася лише одна сценка: Баск'єрі та Джорджо, «усунувши пошкодження», вискочили надвечір з машинного відділення чорні, мов чорти, перемазані з ніг до голови маслом. Згодом ми довідалися, що вони робили в трюмі: мотузками та залізними дротами перев'язували і скріпляли якусь деталь. І якщо «Форміка» тут же, не сходячи з місця, не злетіла в повітря, то це справжнє чудо!

Після аварії швидкість «Форміки» — нудні та тягучі дев'ять кілометрів на годину — ще зменшилася.

Тримаючи в руці хронометри, стоїмо на кормі й старанно виловлюємо галети, що їх кидають у воду з носа, а потім, закликавши на допомогу квадратні корені та складні алгебраїчні викладки, я визначаю швидкість. Підрахувавши час, за який галета пройшла довжину судна, та порівнявши час і відстань, я оголошую, нарешті, що «Форміка» дає тепер дві з половиною милі на годину. При такій швидкості буде ще одне «справжнє чудо», коли я не запізнюся на літак, який 27 травня вилітає з Каїра!

ОПЕРАТОРСЬКА ГРУПА

Останні дні нашої подорожі використовуємо для оцінки результатів праці третьої групи експедиції, тобто моєї групи.

Наша група — Джорджо, Мазіно та я — з допомогою Баск'єрі, яку важко переоцінити, зняла все, що тільки можна було зняти, все, що ми вважали цікавим і потрібним для майбутнього фільму про роботу Національної підводної експедиції. Сімдесят тисяч метрів кольорової кіноплівки, на якій зафіксовані хвилюючі епізоди наших пригод.

І ось ми маємо фільм, який допоможе розповісти про працю та успіхи експедиції і сприятиме широкому розповсюдженню знань про Шостий континент, мабуть, успішніше, ніж усе інше, що було зроблено під водою.

Крім фільму, цій же меті служитиме велика серія фотографій. Ось наш баланс: Джорджо Равеллі і я зробили разом щось з п'ятсот кольорових та чорно-білих фотографій (під водою і на поверхні). Крім нас, виявилися завзятими фотографами Букер, Рогі, Стюарт та Присцілла. Отже, можна вважати, що наша експедиція везе з собою близько чотирьох тисяч фотографій.

Говорячи про знімки Джорджо Равеллі та мої, треба підкреслити, що ми мали на меті якнайточніше і правдивіше відбити підводний світ, який поступово розкривався перед нашими очима, намагалися показати його в усіх видах.

Повертаючись на батьківщину, кожний з нас несе в собі почуття радості не тільки від того, що він — один з небагатьох у світі, хто бачив незабутні, прекрасні картини підводного життя; кожного з нас переповнює почуття задоволення від чесно виконаної праці, від того, що ми веземо з собою результати своєї нелегкої роботи — документальний фільм, який дасть можливість всім глядачам побачити ті картини, які бачили ми, і взяти участь у наших підводних пригодах.

Три з половиною милі на годину… Здається, що ми стоїмо на місці, а тим часом ось уже й вогні Суеца!

Вони підпливають все ближче й ближче. Вже можна бачити прожектори і ліхтарі в порту та на кораблях, які стоять на якорях біля входу у гавань. Зібравшись на капітанському містку, ми прощаємося з Червоним морем!

Червона цяточка вдалині поступово збільшується, стає яскравішою. Це — маяк біля входу у канал, той самий маяк, який п'ять з половиною місяців тому сповістив нам про початок наших пригод. Сьогодні, 26 травня 1953 року, він сповіщає про кінець наших пригод.

Під колесами комфортабельного літака компанії «Аліталія» швидко зникає довга злітна доріжка. Піднімаємось у повітря.

Промайнули піраміди, десь унизу залишився Каїр.

Під нами лабіринт гирла Нілу. Через деякий час і він зникає під крилом. Летимо над