Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

Отже, почали ладнатись до виступу, запрягли всі свої вози по 6 коней, як при гарматах, щоби не було часом перешкоди в русі. Посадили на вози, крім озброєного їздового, ще по одному пішому з крісом, а два вози навантажили самими озброєними пішими по 6 на віз і позичили у Богданівців одного "Максима", так що обоз став уявляти зі себе самостійну бойову одиницю в 20 крісів, один звичайний скоростріл та один "Максима".

Решту всіх пішаків, сформованих у похідну сотню, треба було залишити, бо нікуди їх було взяти та й зброї не мали вони досить.

Цю нашу першу похідну сотню забрав собі штаб дивізії та сформував курінь поповнень для цілої дивізії, з якого ми, до речі, не дістали ані одного чоловіка. Командування цим курінем приняв воєнного часу "капітан", сотник Деркач. Це прізвище назначую тут тому, що доведеться з ним ще раз стрінутись, змальовуючи певні політичні інтриґи пізніших часів. Сотник Деркач з "Просвітян" Лубенщини, не знаю чи не з учителів, людина начитана, самовпевнена, спокійна; при першому знайомстві робив гарне вражіння головно виразною закінченістю кожної думки, яку висловлював не поспішаючи короткими, ясними реченнями.

22 березня був гарний теплий день. В ясному соняшному сяйві гарненькими та чепурненькими здавалися Лубни і з їх високого берега було видко далеко-далеко, аж до самої Покровської Богачки та Ромодану, що десь чорніли на обрію. Щоби не вертати та не розривати дальшого оповідання про нашу чотироденну бойову операцію, таки зразу змалюю тут місцевости, в яких вона велась. Від Лохвиці на Ромодан, Покровську Богачку і далі на села Кодинці і Оборонь тягнеться смуга горбів, які являються найвищими пунктами всієї околиці між ріками Сулою та Хоролом. Від цих горбів до річки Хоролу йде рівне плоскогір'я, що кінчається крутим берегом Хорола, а до Сули відокремлюється декілька похилих, злегка горбоватих язиків, з яких в самому районі боїв було три: Дубровський, Березоточі, - Покровська Богачка - хутори солоницькі та Покровська Богачка-Лукоме. Кожний з них опирався у Сулу, причому біля Березоточі, солоницьких хуторів та Лукоми ці язики горбів утворювали досить високе плато, яке хоч і було низче від правого західнього берега Сули, але підносилося над тими рівнями, що лежали між ними. По широкій долині, між першим та другим язиком, проходив шлях, піднімаючись повільними закрутами вгору до залізниці Лубни-Ромодан, а по самому верху, весь час домінуючи над залізницею, йшов широкий ґрунтовий шлях на Хорол, де-не-де обсажений великими деревами. Цей шлях проходив через південний край Покровської Богачки, на останньому кільометрі різко піднімаючись до неї вгору. Перед самою Богачкою з правого боку шляху видніла ґрупа старих розритих високих могил-курганів, а коло них йшла дорога Ромодан-Лукоми.

Від Березоточі через перестанок Солоницю до хуторів солоницьких тягнеться рівнина з піскуватим покладом, від якої оті горбоваті язики піднімаються вгору на 2-4 метри, відокремлені від рівні потічком, який вливається в Сулу коло хуторів солоницьких. Між ними та розлогим селом Солоницею, на останніх 1½ кільометрах, якраз між цими двома оселями, потічок цей творить широкий багнуватий ставок, який угорі починається коло самого широкого шляху, що пробігає через той потічок по деревлянім довгім мості, а внизу лучиться з Сулою короткою, але дуже високою та багнистою долиною, на якій в часі, коли йшли згадані бої, стояли калюжі з водою.

Сама Сула понизче залізничого моста починає розходитись притоками з багнуватими чи й сухими островами, поміж ними утворюючи щось подібне до Великого Лугу на Дніпрі, тільки в багато менших розмірах, і цей район зветься Посуллє та тягнеться майже до села Лукоми.

Щодо поселення у цьому районі, то крім Покровської Богачки та солоницьких хуторів, є тут низка хуторів із садочками, які майже без перерви тягнуться від хуторів солоницьких і кінчаться в 1½ кільометрах перед Покровською Богачкою. Ці хутори де-не-де підходять близче до великого шляху.

Поміж розкиненими солоницькими хуторами видніють подекуди рештки тих старих валів і окопів, в яких відбивалися козаки від поляків, де загинув Лобода та Наливайко зі своїми Запорожцями.

Коло дев'ятої години ранку 22. виладнався полк перед лубенським собором, коло якого зібралося багато народу, бо з полком відходило й чимало таки лубенців, які щойно зголосилися до нас.

Перегляд полку отаманом Натіївом затягнувся майже цілу годину, бо він дуже уважно переглядав насідлання майже кожного коня, стан зброї та в'юків. Під час перегляду, знову при нагоді, просив я, щоб витягнено на залізниці вперед ці вози з гірськими гарматними набоями, бо вирушили ми у похід, маючи всього по 70 набоїв на гармату замість належних 150.

Нарешті висунулась 2. сотня, з якою пішов Андрієнко, а за чверть години і решта полку, 3-тя сотня, гармати, 1-ша сотня, скоростріли, 4-та сотня, а невдовзі і за нею наші імпровізовані піхотинці, що були приділені до кінноти, яких вів сам Олекса Григоріїв, значковий.

Штаб і команда зв'язку йшли попереду кольони. Спускаємось по деревлянім мості та повертаємо вправо на Засулля і чуємо гулкі гарматні вистріли в стороні солоницького перестанку. Це імпровізований "Дорошенківець" свариться з "Заамурцем", який вийшов йому назустріч із Ромодану.

Ідемо широкими вулицями Засулля, минаємо знайомі вже "Види", які на тому березі Сули переповнені цікавими мешканцями Лубен, які вимахують до нас шапками, хустками та парасолями.

Співаючи доходить кольона до переїзду через залізницю, якраз за стацією Солониця, на якій стоїть потяг з дорошенківським десантом.

Раптом над стацією рветься пара шрапнелів, і потяг починає відходити в наш бік, а із закруту залізниці вилітає стріляючи наш імпровізований панцирник, навздогін якому вибухають, то справа, то зліва, чорні стовпи диму. Це взяв його в оборот "Заамурець" в товаристві другого, теж імпровізованого панцирного потягу.

Полковник Алмазів, не чекаючи наказу, вискакує зі своїми гарматками на горб з вітряками, перед селом Солониця, та готовиться знову почастувати старого знайомого. Ми трухцем переходимо через залізницю, щоби сховати коней в розлогих Солоницях, але зі сторони "Видів" різко звенять стрільна 42 лінійної гармати, а її важкий набій своїм проймаючим свистом виє понад нами, і глухий вибух високо викидає дим і землю там десь