Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

Сян). З 1942 по 1943 рік було вбито більше 2 тисяч українців. З серпня — вересня 1943 року польські акції поширилися далі на схід у райони Галичини і Волині». 339

Далі ж автор намагається «пояснити» ситуацію українсько-польської різанини на Волині: «На Волині ситуація була ускладнена через численні фактори, що посилювали антагонізм між українцями і поляками. Серед цих факторів треба назвати, з одного боку, присутність проросійських польських партизанів і комуністів, а з другого боку — використання німцями в репресіях проти українців польської поліції». Все це Косик зводить до наступного: «Українські села часто зазнавали нападів від радянських і польських партизанів, які діяли разом, грабували і залишали багато жертв. Саме в цій ситуації українські загони самооборони й загони УПА прийшли на захист українських сіл і у відповідь атакували бази, з яких здійснювались напади поляків». 340 Таке «виправдання» аж ніяк не відповідає дійсності. Косик, як бачимо, в усьому цьому кривавому конфлікті звинувачує лише поляків.

Справа ж у тому, що «українсько-польську війну» інспірували й організували гітлерівці, що, безперечно, відповідало їх політиці в так званому «слов'янському питанні». Її головна мета: використовуючи вікові антагонізми між українцями і поляками (звичайно ж, їх пануючими класами), повести справу до їх самовинищення. 5 серпня 1942 року генерал-губернатор окупованої нацистами Польщі Ганс Франк, згодом засуджений до страти за рішенням Міжнародного воєнного трибуналу в Нюрнберзі як один із головних злочинців гітлерівської Німеччини, записав у своєму щоденнику: «Повинен відзначити, що в інтересах німецької політики слід підтримувати напружені відносини між поляками й українцями. Ті 4 чи 5 мільйонів українців, що живуть тут, дуже важливі як противага полякам. Тим-то я завжди стараюся підтримувати серед них будь-якими способами політично задовільний настрій, щоб запобігти їх об'єднанню з поляками».

Це, якраз, і почали здійснювати українські і польські націоналісти кількома тижнями пізніше після цього запису Франка в щоденнику. Згодом інспіровані епізодичні вбивства набрали масового характеру, особливо з боку українських націоналістів на Волині і в Галичині. Цю чітко визначену політичну режисуру замовчували і замовчують автори-націоналісти.

Те, що ця різанина набрала організованого і планового характеру, свідчить той факт, що курінь «Рудого» (Стульмащува, абверівська кличка «IV-Норд») тільки 29 і 30 серпня 1943 р. вирізав у Голобському, Ковельському, Старовижівському, Любомльському, Луцькому районах Волинської області 15 тисяч поляків. Майже повністю були знищені села Рівне, Лісняк, Ставинські Смоляри, Острівки, Острівецька Воля, Велика Гута, Нудиже, Засмики та інші. Бандерівські формування, що діяли в Рівненській області, знищили таким чином протягом кількох днів 25 неселених пунктів. Така ж доля спіткала села Стара Гута, Мости, Кути, Забара, Залужжя Шумського, Бариш Бучацького районів Тернопільської області; Троїця Заболотівського, Ляцько-Шляхетське (нині Липівка) Тисьменицького районів Станіславської обл. і; Гута-Пеняцька Львівської області і багато-багато інших сіл Галичини. При цьму, тут населення нищено «під корінь», тобто всіх до єдиного, від великого до малого.

Вище зазначені дані про кількість жертв «українсько-польської різні», на нашу думку, не відповідають дійсності. Тут ще треба серйозно попрацювати багатьом дослідникам. Без «патріотичної» пристрасті і «національної» упередженості. Мені довелося такими дослідженнями займатись не один рік. В результаті скажу таке: в 1943–1944 рр. на Волині від рук українських терористів загинули 60–70 тисяч поляків; в Галичині значно більше — 140–150 тисяч. Сумарно це становить 200–220 тисяч людських життів! А скільки загинуло українців, мирних сільських жителів? Це ще й досі до кінця не підраховано.

Терористично-диверсійні дії бандерівців у повоєнні роки

Жертви націоналістичного розбою в часи минулої війни незліченні. Вони не підраховані і їх надто важко підрахувати. Ми вже вказували, що тільки в перші дні і тижні війни та німецько-фашистської окупації західних областей України загинуло від кривавих рук українських войовничих націоналістів приблизно 40 тисяч чоловік — радянських активістів, представників радянської влади, комсомольців і комуністів. За майже три роки страхітливо-жорстокої окупації ті жертви в кілька разів більші.

Відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників із Західної України та в перші повоєнні роки тут розігралася драма, яку з цілковитою упевненостю треба назвати громадянською війною. Про це досить визначено писав відомий радянський публіцист Юрій Мельничук: «Націоналізм нацьковував брата на брата, руйнував людяність, дружбу, кохання. Націоналізм творив на нашій землі пекельні злочини… Націоналізм підступно калічив людські душі і звивася, неначе гадина». 341

Основну частину терористично-диверсійних дій бандерівці у повоєнні роки спрямовували не проти «енкаведистів» (як вони часто пишуть у своїх «хроніках» і «дослідженнях»), а проти місцевого сільського населення, використовуючи лісові масиви та віддалені від великих населених пунктів місцевості для свого захисту. Використовуючи тактику швидких наскоків (яку самі називають «партизанською»), вони грабували і спалювали приміщення сільських Рад, шкіл, клубів, бібліотек, хат-читалень, магазинів, будинки активістів радянської влади, а то й цілі села. Так, банда надрайонного провідника СБ Д. Куп'яка — «Клея», на рахунку якої численні криваві злочинства в Камянко-Бузькому і сусідніх районах Львівщини, знищила сотні громадян, повністю спалила село Адами. На початку липня 1944 року бандити розгромили, пограбували і спалили понад 100 селянських дворів в Новомилятинському районі Львівської області. В Тернопільській області вони повністю спалили село Гнильче Бережанського району. В селі Високе Монастирищенського району в ніч на 22 вересня 1944 року бандити спалили школу, 106 селянських подвір'їв, під час пожежі загинули 52 жителі. 6 лютого 1945 року в селі Бариш Бучацького району бандерівці спалили 212 селянських подвір'їв, убили і спалили 98 жителів. Таких фактів страхітливого бандерівського розбою було багато.

Про розміри подібних злодіянь можна судити з подій, які відбулися в Тернопільській області в жовтні-грудні 1944 року: бандерівці за три місяці вбили 707 громадян, серед них 436 селян, 53 військовослужбовці, 169 представників партійно-радянського активу, 48 голів сільських Рад. Бандити насильно вивели до лісу ще 159 чоловік, доля яких досі невідома, спалили 214 селянських господарств, розгромили 58 приміщень сільських Рад, 6 маслозаводів, 5 спиртових заводів, пограбували 345 селянських господарств, спалили 21 міст, розбили 22 автомашини, 12 молотарок, 18 тракторів, пограбували 216 голів худоби та багато продовольства і всякого селянського майна. 342

Заграви пожеж і крики катованих людей, замучені старі і діти — такі криваві сліди націоналістичних бандитів. Бандерівці з нечуваною жорстокістю розправлялися з усіма, хто не підкорявся їх наказам, не виконував їх волю. В березні 1944 року в селі Хорлупи Олицького району на Волині вони замучили 12 селянських родин із 58 осіб. В Держнівському районі на Рівненщині бандерівські бандити тільки в травні 1944 року вирізали 57 родин. В серпні того