Колектив авторів - Кримінальне право України: Загальна частина: підручник

які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність цих співучасників злочину. Причому в такому разі застосовуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26-31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VІ Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб — за співучасті — завжди свідчить про підвищену суспільну небезпечність учиненого, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності (множинність злочинів). Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало й рішуче, у них з’являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину у співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших — виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (статті 26-31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм).

2. У ст. 26 КК сформульовано поняття співучасті у злочині — це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності дозволяє виділити такі основні її риси: а) участь декількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Всі вони можуть бути згруповані та віднесені до ознак більш загального порядку — до ознак об’єктивного й суб’єктивного характеру співучасті у злочині.

Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:

а) співучасть у злочині — це вчинення групою осіб конкретного суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином. Цей злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об’єктивні та суб’єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, і відповідати вимогам злочину, які сформульовані у ст. 11 КК. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів особам, які ведуть антигромадській спосіб життя, наприклад, наркоманам, алкоголікам (у застосуванні алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) і навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не виявилися у формі конкретного діяння, яке містило б ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність у вчиненні діянь, що підпадають під ч. 2 ст. 11 КК, оскільки злочину (ч. 1 ст. 11 КК) через малозначність діяння тут немає і тому не може бути й співучасті у ньому;

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб (дві чи більше), які задовольняють вимогам, що ставляться до суб’єкта злочину — кількісна ознака співучасті. Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 22 КК). Це означає, що вчинення злочину особою (суб’єктом злочину) з участю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шістнадцяти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, — чотирнадцяти), не утворює співучасті у злочині. Не утворює співучасті у злочині також залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння (див. статті 40, 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії;

в) за співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно — якісна ознака співучасті. Спільність дій співучасників означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об’єднаними зусиллями. Кожен із них робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у вчинення злочину, при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер — діяльність кожного із співучасників взаємопов’язана з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинення одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій (ч. 2 ст. 296 КК) винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим спричиняють тілесні ушкодження) або істотно різнитися між собою (наприклад, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 366 КК) особа вчиняє службове підроблення, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його — ст. 191 КК). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як організована група і злочинна організація. Однак головне для співучасті інше: злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них