Колектив авторів - Кримінальне право України: Загальна частина: підручник

втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад: особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб’єкт залишив увімкнену електроплитку з метою вчинити пожежу, а коли загоряння виникло, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв’язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин.

4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину. Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для непритягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об’єкту, перешкоджає закінченню злочину.

5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину. Із ч. 2 ст. 17 КК випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин. У зв’язку з цим ця норма має велике значення для запобігання закінченню злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення зазначеної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для запобігання злочинам.

Якщо в діянні (дії чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинені готування до злочину або замах на злочин дана особа до відповідальності не притягається. Наприклад, особа, яка незаконно виготувала зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, але не здала зброю органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 КК за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка спричинила потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвалтування, але відповідатиме за спричинене тілесне ушкодження.

6. Відмінність добровільної відмови від злочину від дійового каяття. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення заладнати його наслідки.

Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою — щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може виявитися в різних видах, а саме: а) запобігання шкідливим наслідкам вчиненого злочину; б) відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; в) сприяння розкриттю злочину; г) з’явлення із зізнанням; д) інші подібні дії, що пом’якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може виявлятися й у бездіяльності, у простому утриманні від подальшого вчинення злочину, а дійове каяття завжди вимагає тільки активної поведінки. Добровільна відмова від злочину можлива тільки від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові від злочину особа не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність у її діянні складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом’якшує покарання. Навіть якщо особа при дійовому каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (див., наприклад, ст. 45 КК), то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Контрольні запитання

1. Які етапи вчинення злочину охоплюються кримінально-правовим поняттям «стадії злочину»?

2. Яка відмінність (різниця) незакінченого злочину від закінченого і чи впливають на кваліфікацію етапи закінченого злочину?

3. Який момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом?

4. Відмежуйте готування до злочину від виявлення умислу.

5. Розмежуйте закінчений замах на злочин і незакінчений замах на злочин.

6. Які вам відомі інші види замаху на злочин і в чому полягає їх значення?

7. Відмежуйте замах на злочин від готування до злочину та від закінченого злочину.

8. Що є підставою кримінальної відповідальності за незакінчений злочин та як кваліфікується незакінчений злочин?

9. На яких етапах вчинення злочину можлива добровільна відмова і які правові наслідки добровільної відмови від злочину?

10. Розмежуйте дійове каяття і добровільну відмову від злочину.

Розділ ХІІ Співучасть у злочині
§ 1. Поняття та ознаки співучасті

1. Вчинення злочину однією особою (суб’єктом злочину) є типовою ситуацією. Але у практиці застосування кримінального закону досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнення єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про співучасть у злочині. Тому невипадково у розділі VІ КК встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26-31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб,