Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

вузепьким переліском сотня досягла великого Кузьминського лісу. Тут виставила сильні застави й почала себе упорядковувати. Доктор Шувар ствердив, що нерви відібрали Калині на короткий час владу в ногах, а сотенний господар Гупало оповідав, як у першій бойовій лінії він стягав із польського капітана пояс із пістолем, а той сам допомагав його розпинати. Забравши зброю, Гупало відійшов, а поляка лишив живим.

Останній лісовий бій був у відношенні сил понад сорок на одного в некористь сотні. І якби ворожа сторона була ідейна, то ні один вояк УПА не вийшов би із цього лісу. Але вояк без ідеї - це танк без палива, - як твердив колись виховник Зорян.

Поміж високими й густими соснами вже цілком стемніло, а змучені повстанці стрілецьким рядком простували на південний захід. Вони справді були виснажені до краю, але ніхто з них не нарікав. Деякі молилися, а може й усі. Ворожі листівки з різноманітними пропозиціями й далі не мали ніякого впливу на упівців, але дошкульний голод був тепер більшим ворогом від польського комуністичного війська. Адже воно могло знищити в бою лише кількох вояків, а голод викінчував усіх.

На узліссі сотню стримали, а по лінії пішов наказ дотримуватися обережности, бо спереду знаходився ворог. В інших обставинах його привітали б кулеметним вогнем, але сьогодні зробити цього не могли, щоб не зрадити напряму свого маршу. Пройшовши понад кілометр, сотня звернула наліво й обійшла таборуючий ворожий відділ. Виглядало на те, що ціла Польща, включно зі своєю армією й міліцією, переїхала на лемківські терени. Ворожі частини зустрічалися на кожному кроці, вони стаціонували по всіх усюдах, і повстанці із приємністю з ними повоювали б, та зліквідували б той чи інший табір, якби було де примістити поранених і розв'язати харчову проблему.

Сотня дійшла до лісу біля Крецьківської Волі. Командування вислало до виселеного села вояків за харчами, але вони вернулися з порожніми торбами, бо поляки перед тим усе у ньому пограбували. Вже розвиднялося, і треба було зайти у глибину лісу, щоб перебути день. Десь біля полудня через ліс пройшов сильний ворожий відділ, але не знати на чиє щастя становища сотні проминув.

Увечері сотня маршувала далі на захід, у напрямі Сяну. Але чому вона звертала до Сяну направо? Адже з лівого боку йшла дорога через свої села й великі ліси, а із протилежної сторони були тільки польські селища й маленькі ліски. Напрям маршу сотні скеровувався на Хрещатий ліс, віддаль до якого становила біля восьмидесята кілометрів, але власне тут командир Громенко ще раз виявив свої блискучі стратегічні здібності.

Вже було досить пізно, коли сотня дісталася до сіл Ліпші й Дембни. Наліво на відстані кількох кілометрів лежало місто Сянік, яке було переповнене ворожим військом. Та ворог думав тільки про ліс за Сяном, де оперували відділи УПА, а тут упівська сотня відважилася пройти поза його плечима. Коли б ця траса була до подолання за одну ніч, то з таким риском можна було б погодитися, але на марш поміж польськими селами й маленькими лісками міг відважитися тільки такий старшина як сотенний Громенко.

Сотня скерувалася до Сяну, а комендант Петя зі своїми бойовиками подався до села Лішні роздобути трохи харчів. Два рої перейшли Сян першими й зайняли обсерваційні пункти на обидвох боках шляху Сянік - Димів, а тоді почав переправу цілий відділ. У цьому місці ріка не була глибока, тільки по пояс, але досить широка. Рвучка вода збивала з ніг схудлих, вимучених повстанців, і лише зброя та амуніція додавали їм рівноваги. Голод - ворог число два й далі був небезпечнішим від першого. Він цілковито змінив у вояків гумор, відібрав настрій і силу носити зброю, занедбав гігієну і, як твердив командир Бартель, зруйнував гарний вояцький животик та заплодив ці чортові воші.

Перейшовши Сян, сотня затрималася в ліску й очікувала прибуття Петі та його друзів. Аж тут раптом у селі, до якого вони пішли, пролунали численні постріли. Всі були переконані, що коли чорт не вийде з халепи, то Петя таки вийде, але дехто сумнівався, чи цим разом йому вдасться вийти.

Та по якомусь часі висланці прийшли і привели зі собою дві штуки худоби. Село було заалярмоване, й ворог почав обстріл близького лісу, а не Сяну. Видно, Петя зумів добре замаскувати свій відхід.

М'ясо поділили швидко між роями, не змарнувавши ані краплини крови, й вояки почали його смажити над вогнищами та бенкетувати. А потім посипалися жарти.

- Цікаво, чому я це м'ясо припікаю, коли воно ще тепле? - казав Петя, тримаючи його великий кусень на патику над полум'ям.

Ніч була тепла й зоряна. Потім зорі затяглися густими хмарами, небо прорізали блискавиці, вдарив грім і почав падати густий дощ. Він лляв безперервно кілька годин, і виглядало, що заноситься на довгу слоту.

- Це добре, - затирав з усмішкою руки Бук, - дощ змиє горішню частину тіла, бо долішню я вимив тоді, коли переходив Сян.

Розділ 29. БОЇВ ПО КІЛЬКА ЩО ДЕНЬ

Сотня рушила в дальшу дорогу, пересікаючи ліси й поля, а за нею по п'ятах слідували вороги. Села зустрічалися тут часто, й важко було затерти за собою сліди на мокрій землі. Марш продовжувався вже третій день, у чужому терені, по болотах і між чужими селами, але завдяки тому, що Петя роздобув харчі, повстанці мали піднесений гумор. Учора вони випили по літрові гарячої м'ясної зупи, в торбі кожного лежав добрий шматок м'яса, тож усім було море по коліна. Загальне здивовання викликав лише той факт, що командир Громенко вів сотню дуже обережно. Правда, кількісний стан сотні дуже змалів, але й тепер стрілецький рядок тягнувся майже півкілометра. Сотня була ще добре озброєна й мала велике число автоматів, але для деяких типів зброї бракувало набоїв. Клопіт мав і комендант Петя, бо до його німецької півкрісівки лишилося тільки кількадесят набоїв.

Терен, яким переходила сотня, ще донедавна був мішаний, але пізніше українців із нього вигнали, а польське населення зросло на 100 відсотків. Засіяні українцями поля перебрали поляки, але всіх цікавило питання, що станеться з полями, засіяними там, де жили тільки українці. Там, напевно, цьогорічний врожай збиратиме дичина. А які плоди будуть збирати виселені силою українці, викинені із прадідівської землі комуністичною голотою, яка тепер шаліла по всіх усюдах?…

Разом із сотнею маршував командир Байда із частиною курінного почту, д-р Шувар, дентист Зубенко й інші. Контактів з рештою сотень не було, тож лишалася тільки надія,