Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

Краєм ока я помітила, як витягнулося обличчя Крістофа. Він явно очікував провалу, а не успіху.

Торвальд, який чимало бачив на своєму віку, виглядав справді враженим:

— Клянуся бородою мого прадіда! — вигукнув він, обережно піднімаючи мій артефакт і повертаючи його в різні боки. — Ідеальний навігаційний артефакт першого рівня! І навіть із захистом від вібрацій та магнітних перешкод, якщо я правильно бачу цю зв'язку з кварцом...

По аудиторії прокотився шепіт. Крістоф почервонів, і я не змогла втриматися від крихітної мстивої усмішки, яку, втім, одразу ж приховала.

— Адептко, — Торвальд обережно поставив моє творіння на стіл і пригладив одну з кісок у бороді, з якої одразу ж вилетіла крихітна синя іскра, — ви явно не перший день з артефактами працюєте?

— Мій опікун був мисливцем, — злегка зніяковіла я. — Він навчив мене кількох простих трюків із компасом, щоб я не заблукала в лісі.

— Трюків? — Торвальд пирхнув, і його борода настовбурчилася, як скуйовджене пір'я. — Ви використали зв'язку природної магії металу з посиленням від кристала, та ще й стабілізували трав'яною есенцією! На потоковій діаграмі це як мінімум артефакт другого рангу виходить!

Запала незручна тиша. Я відчула, як усі погляди спрямувалися на мене. Хтось із подивом, хтось із явною заздрістю.

— Десять балів, адептко! — оголосив нарешті Торвальд. — І не забудьте зробити замальовку свого артефакта з поясненнями. А іншим раджу поквапитися, у вас ще пів години.

Коли професор відійшов, я помітила, як Крістоф люто шепоче щось своєму приятелю, свердлячи мене поглядом. Альдрік підняв зі столу зіпсований камінь, який я відклала, і щось показав Крістофу. З його спантеличеного виразу обличчя стало зрозуміло: вони не розуміють, як мені вдалося уникнути їхньої пастки.

Поки інші студенти квапливо вовтузилися зі своїми коробками, я помітила, як Меренвен, що сиділа поруч, з відчаєм перебирала предмети у своєму ящику.

— У мене нічого не виходить, — прошепотіла вона, коли я повернулася до неї. — Ця жаб'яча лапка просто відмовляється працювати з гольником...

Я глянула на її стіл, де лежали не менш дивні предмети, ніж у мене.

— Спробуй з'єднати кістку з металевою шпилькою через віск, — тихо порадила я. — І не забудь нагріти шпильку над свічкою, метал має пам'ятати тепло.

Я не стала казати їй, що бачу, як рожеві та сріблясті магічні нитки вже тягнуться між цими предметами, ніби чекаючи, коли хтось їх з'єднає.

Меренвен подивилася на мене з такою щирою вдячністю, що я відчула укол совісті — для мене ж усе було очевидним, я просто бачила, як магічні нитки тягнуться між предметами. Але це мій секрет, і ділитися ним із будь-ким було небезпечно.

До кінця заняття я вдавала, що зосереджено записую теоретичну частину роботи, хоча насправді крадькома малювала на полях зошита руни щита та відведення уваги.

Коли Торвальд підійшов до столу Меренвен і з подивом виявив функціонуючий, хоч і не ідеальний компас, її щаслива усмішка вартувала ризику бути поміченою.

— Непогано, адептко! — вигукнув професор. — Незвичайне рішення з використанням кістяної основи замість кристала. Вісім балів вам.

За кілька столів від нас щось добряче грюкнуло, і кімнату заволокло рожевим димом. Коли дим розвіявся, всі побачили Альдріка із закопченим обличчям і дибки настовбурченими бровами. На його столі диміли залишки того, що мало стати компасом.

— Адепте Белкорт! — вигукнув Торвальд, поспішно наближаючись до місця події. — Що ви зробили?

— Я... я точно слідував інстр... порадам Крістофа, — затинаючись вимовив розгублений Альдрік, кидаючи звинувачувальний погляд на свого "друга".

Я не змогла втриматися від сміху, прикривши рот рукою. Крістоф обернувся й витріщився на мене з такою ненавистю, що мені стало не по собі. З його очей я зрозуміла: це була лише перша сутичка, але далеко не остання.

Після заняття, коли ми вже виходили з аудиторії, Крістоф ніби випадково зачепив мене плечем і процідив крізь зуби:

— Насолоджуйся своїм маленьким тріумфом, селючко. Без татуювань роду ти ніхто, і твої фокуси цього не змінять.

Замість відповіді я лише усміхнулася, від чого він остаточно вийшов із себе і, розвернувшись на підборах, швидким кроком пішов геть, стискаючи кулаки.

— Обережніше з ним, — тихо вимовила Меренвен, що порівнялася зі мною. — Ван Гельти ніколи не прощають тих, хто перевершує їх у майстерності. А його батько має вплив навіть на ректора.

— Дякую за попередження, — кивнула я, міцніше притискаючи до грудей зошит із нашкрябаними рунами захисту. — Але мені не звикати до недоброзичливців.

Подумки я вже планувала додаткові захисні чари для своєї кімнати. 
Крістоф Ван Гельт здавався саме тим типом, який не зупиниться перед дрібною пакостю. Але він ще не знав, із ким зв'язався.

 Зрештою, не він один вміє бачити потоки магії — тільки я бачу набагато більше, ніж тонкі стрічки та розмиті хмари. Я бачу нитки, які можна перенаправити або обрізати. І цією перевагою я неодмінно скористаюся, якщо знадобиться.

Після артефакторики за розкладом була ельфійська мова, і я попрямувала до східного крила академії, де розташовувалися класи мовних дисциплін. 

Вже підходячи до аудиторії, відчула знайомий холодок у животі. Ця пара завжди була для мене випробуванням, але не через складність предмета.

"Час повеселитися з нашим ельфійським нарцисом," — подумала я, важко зітхнувши. 

Я знаходила особливу іронію в тому, що тут мене докоряли вимовою, адже Таірнаель змогла передати мені всі нюанси ельфійської мови та письма, а вона володіла ними досконало.

Аудиторія ельфійської мови разюче відрізнялася від решти класів академії. 
Високі аркові вікна з вітражами, витончене різьблення на світлих дерев'яних панелях, повітряні фіранки зі сріблясто-блакитного шовку — все тут кричало про перевагу ельфійської культури над іншими. 
Навіть повітря здавалося іншим — насиченим тонким ароматом гірських трав, що тліли в маленьких курильницях по кутах.