Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

У лабораторії професора Торвальда пахло сушеними травами, розплавленим воском і чимось невловимо дивним, що нагадувало суміш скипидару з апельсиновою цедрою.

 Приземкуватий дворф із бородою, заплетеною у десятки кісок, прикрашеними крихітними кристалами, зустрів мене біля входу.

— Адептко Даен! Затрималася з Литвином, еге ж? Цей людський дивак знову про свої ящики розповідав? — прогудів Торвальд, похитуючи головою. — Заходь скоріше, ми тільки-но приступаємо до найцікавішого!

Я прослизнула до лабораторії, намагаючись не привертати уваги. Крістоф Ван Гельт, син голови Гільдії Артефакторів Іліарра, демонстративно скривився й шепнув щось своїм друзям. Почулися приглушені смішки та шепотіння на кшталт "Безрідна", "Селючка".

Я стиснула губи й попрямувала до єдиного вільного столу — в самому кінці аудиторії, поруч із рудоволосою напівельфійкою Меренвен, яку теж не шанували аристократи через змішане походження.

Столи були завалені дивовижним мотлохом. Казани різних розмірів, бобіни з різнокольоровими нитками, коробки з камінням, пір'я невідомих птахів, в'язки сушених трав, пляшечки з рідинами всіх відтінків веселки. 
Посеред усього цього хаосу стояли дерев'яні ящики з відкинутими кришками.

— Отже, адепти! — Торвальд енергійно потер свої мозолясті долоні. — Сьогодні в нас перше практичне заняття зі створення найпростіших артефактів. Перед кожним із вас — ящик із предметами. Ваше завдання: створити функціональний артефакт, здатний вказувати на північ!
По аудиторії пробіг шепіт. Хтось із перших рядів несміливо підняв руку:

— Професоре, а... як це зробити?

Торвальд розреготався, і його сміх нагадував перекочування каміння в гірському потоці.

— А ось це, адепте Фінніган, і є найцікавіша частина! Кожному з вас дістався різний набір.
 Можете використовувати будь-що з коробки, але не більше п'яти предметів. Я хочу бачити ваш творчий підхід! — він підморгнув, і один із кристалів у його бороді підморгнув разом із ним, випустивши іскру. — У вас година. Почали!

Я зазирнула до свого ящика й ледь стримала стогін. Усередині виявилися:

 * Іржавий цвях завдовжки з мізинець
 * Пучок якихось фіолетових травинок
 * Шматок зеленого шовку розміром із долоню
 * Три кварцові камінці
 * Бульбашка з чимось, схожим на смолу
 * Засушена лапка якоїсь земноводної
 * Срібна голка
 * Шматочок крейди
 * Половинка скляної кульки
 * Обривок пергаменту з незрозумілими карлючками.
* Камінці кварцу різної форми

«І як із цього зробити компас?» — подумала я, розглядаючи дивний набір.

Навколо лунали розгублені шепотіння та звуки метушні. Хтось уже почав намагатися щось зв'язувати, хтось розгублено крутив у руках предмети.

Раптом я помітила, як навколо моїх речей клубочаться крихітні нитки магії. Цвях був оточений тьмяним коричневатим сяйвом, а срібна голка — яскравим блакитним. У моїй голові раптово спалахнуло рішення.

Я обережно взяла голку й почала натирати один кінець іржавим цвяхом, направляючи коричневі нитки до срібла. Потім змочила голку краплею смоли з бульбашки й обернула середину голки смужкою шовку, залишивши кінці вільними.

— Адептко, що ви робите? — Торвальд непомітно опинився поруч, із цікавістю спостерігаючи за моїми маніпуляціями.

— Намагнічую голку, професоре, — відповіла я, продовжуючи роботу. — У нашому селі так робили прості вказівники.

— Гмм, сільські прийомчики? — гном поторсав одну з кісок своєї бороди. — Тільки це ж звичайна магнітна стрілка, а не магічний артефакт.

— Ще не все, — усміхнулася я, поклавши голку на половинку скляної кульки випуклою стороною вниз.

Голка ледь помітно розвернулася й завмерла, вказуючи в одному напрямку. Але я бачила, що блакитні нитки навколо срібла нестабільні — варто було злегка хитнути скло, як голка збивалася з курсу.

Тепер я обережно розтерла між пальцями дивні фіолетові травинки, шепочучи під ніс просте заклинання, якого мене навчив Інар. Крихітні частинки трав, наповнені ліловим сяйвом, розсипалися по шовку.

— Цікаво, цікаво... — пробурмотів Торвальд, не відриваючи очей від моїх рук.

Поки професор відволікся на іншого студента, я помітила, як Крістоф та його приятель Альдрік обмінялися поглядами. Альдрік ніби випадково потягнувся, зачепивши ліктем склянку з чорнилом, а Крістоф спритно підхопив її, "рятуючи" від падіння. Ніхто, крім мене, не помітив, як він на мить торкнувся пальцем мого кварцового камінця, що лежав на краю столу. Найтонша нитка темно-зеленої магії, схожа на павутинку, протягнулася від його пальця до каменя й увібралася в нього.

Я вдала, ніби нічого не помітила, продовжуючи роботу. Але всередині все кипіло від обурення. «Думаєш, селючка не розуміється на магічних пакостях, високородиш?» — подумки процідила я, обережно підбираючи інший кварц із трьох наявних.

Той камінь, якого торкнувся Крістоф, я відклала вбік, ніби він мені не підходить за розміром. 
У його серцевині вже розросталася темна пляма — якби я використала його, мій компас у кращому разі показував би південь замість півночі, а в гіршому — вибухнув би, обсипавши мене різнокольоровими іскрами.
 Судячи з самовдоволеної усмішки Крістофа, він розраховував саме на це.

Останнім кроком я взяла інший кварцовий камінець, ретельно оглянула його й, тримаючи над голкою, зосередилася на з'єднанні трьох різних потоків магії — від трави, від голки та від власної сили. Нитки магії сплелися в крихітний візерунок, і камінь спалахнув на мить, а потім почав випромінювати рівне, ледь помітне сяйво.

Я обережно опустила кварц на середину голки, що вже лежала на склі. Наступної миті голка зробила повний оберт і завмерла, вказуючи суворо на північ. Навіть коли я нахиляла скляну основу, голка продовжувала тримати напрямок.

— Готово, професоре, — тихо вимовила я, дивлячись на своє творіння.