Інгеборг Бахман - Пора серця. Листування

Паулю Целану

в Уетіконі,

27.V.60{908}

сердечно МФ

206 {909} Пауль Целан до Макса Фріш, Париж, 29.5.1960

Дорогий Максе Фріш,

я хотів би ще раз подякувати Вам за розмову у Вас в Уетіконі.

Багато чого, я знаю, не хотіло втілюватися в слово, не давало вхопити себе. Але, можливо, саме це було нашою спільною перемогою: таке чітке проступання контурів, яким ми завдячуємо психологічному чинникові — воно, безсумнівно, належить до неминучого — , має, гадаю, свій зворотний бік — : віддалі, простори, стояння-речей-у-часі, все це за таких обставин усувається. (У нашій розмові воно залишилося неусунутим.)

Я справді думаю, що існує щось таке, що тут «підіграє», усім нам — так чи так — підіграє; я маю тут на увазі те, що в розмові з Вами я назвав «об’єктивним демонізмом» — насправді не назвавши його цим означенням. «Випадок» був би, можливо, іншим допоміжним словом для цього, у тому сенсі, що воно є для нас тим, що випало й випадає нам; також слово «доля» могло б стати тут «помічним». З усім цим ми, напевне, стикаємося{910}, коли пишемо.

З сердечними вітаннями

Ваш

Пауль Целан

Париж, 29-го травня 1960 р.

207 {911} Пауль Целан до Макса Фріша, Требабю пар Де Конке {912} , Кінець липня / початок серпня (?) 1961, перерваний начерк

Дорогий Максе Фріш,

ці рядки задумані як сердечні — я прошу Вас сприйняти їх саме так, не інакше.

Мабуть, повз Вашу увагу не пройшло те, в яку фазу вступила вся ця затіяна проти мене справа з публікацією Шрьорса-Мондштраля{913}. Не пройшло, мабуть, повз Вашу увагу й те, яку мету все це має і як за допомогою різних надмірно дружніх свідків її вже досягнуто. Ви знаєте, що все це рівнозначне оголошенню вироку про недієздатність, і воно має свої — я ж бо письменник — матеріальні аспекти.

Ви також знаєте, що я так само неспроможний щось протиставити цьому, як і так чи так травестованому мотиву про шарлатана, шахрая і злодія. Вся ця історія свідомо знущається з усякої очевидності — мої (Бог свідок) численні зусилля достатньо мені це довели.

Фальшування відзначаються найочевиднішою незграбністю — проте їх терплять й охоче підтримують. Так само, як і наклепи. До найпідступніших належить певний спосіб захисту. І всякого роду подвійна гра — під час якої (але й тут багато хто віддавна знає все якнайкраще) режисер сидить у найнеймовірнішому місці й послуговується найнеймовірнішими інструментами й методами.

Чи можна мені сказати це зовсім коротко: тут був і тут є, напевне, від самого початку, Agent provocateur[24], і до нього я — але також і Ви, й Інґеборґ — по-різному потрапили на гачок.

Дорогий Максе Фріш! Коли я був неабияк знервований статтею Бльокера{914} — це також уже достовірно належало до цього контексту, — Ви пропонували мені Вашу дружбу{915}. Тоді між нами виникло непорозуміння — я добросовісно намагався його усунути. Я не можу повірити, що Ви тепер відмовите мені. Я прошу Вас висловитися з цього приводу, і я прошу Вас приїхати до Парижа, тому що Ви не зможете повірити в те, що я Вам кажу, доки я Вам не покажу все це. Його багато{916}, Максе Фріш, дуже багато.

Інґеборґ мала рацію, коли назвала «Спростовання»{917} згубним, фальшивим у «тоні». Проте тим, хто задавав цей тон, був, у багатьох сенсах, Рудольф Гірш{918}.

Однак […]

208 {919} Пауль Целан до Макса Фріша, Требабю пар Ле Конке, 22.8.1961, не надісланий лист

Керморван, Требабю пар Ле Конке (Фіністер), 22.8.1961.

Дорогий Максе Фріш,

повз Вашу увагу не могло пройти, в яку фазу вступило тепер затіяне проти мене, і що це мусить означати для письменника — бачити своє ім’я, так само як і своє перо, дискредитованим у такий спосіб.

Завдяки цьому, щоправда, стало ще чіткішим те, чому увесь цей — Бог свідок, який низькопробний, — обман зі спадком{920} і пов’язані з цим