Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

мовби відповідаючи на його крок назустріч, в рух прийшли нові сценарії і нові ситуації. Ранок одного з останніх днів, що залишалися до закінчення його вимушеної відпустки, розпочався з телефонного дзвінка.

— Это ты, Федя? Здравствуй. Это Наталья Захаровна беспокоит.

— Наталія Захарівна? Уперше чую.

— Федя, это из Гимназии тебе звонят. Наталья Захаровна.

Сівши на ліжку, він намагався пригадати, звідки це ім’я може бути знайомим.

Пам’ять здригнулася, і в голові сплило, що це одна з жінок, які займаються справами Психоінженерної гімназії в Києві.

— Там у Павла Русича проблемы со здоровьем. Мне говорили, ты его друг, очень нужна твоя помощь.

— Що сталося?

— У него бред, он говорит, что к нему ночью приходили студенты из Питера. Он пытался дозвониться до Бориса Олеговича, но тот сейчас в Калмыкии на хакатоне, не отвечает. Русич угрожает, что если мы не заберем своих студентов, он вызовет милицию. Он уже несколько дней ничего не ел, только пил, он в очень слабом состоянии. Ни Витя, ни Слава не отвечают, только к тебе смогла дозвониться.

— Так, звісно, — відповів він. — Зроблю все, що треба.

— Поедь к нему, нужно побыть с ним, успокоить, чтобы не было никаких проблем. — Наталя Захарівна своїм старечим голосом виражала все хвилювання, на яке здатна жінка, котра під кінець життя геть вибилася з сил. Він розумів, що Наталя Захарівна переживала перш за все за репутацію Бориса Олеговича, тому що міліція — це останнє, з ким би Гімназії хотілося мати справу. Головний висновок, добутий з неясних слів Наталі Захарівни був такий: у Русича «біляк», і Федора просили поїхати в Українку. На вулиці стояла хляпа, їхати в Українку з самого ранку особ­ливо не хотілося, але Федір угледів неявний зв’язок між його рішенням присвятити себе Форуму і цим ранковим втручанням у розмірений перебіг його життя.

— Добре, я вже збираюся.

Виклик до Павла Сергійовича одразу нагадав йому про Зону. Зона кликала його. Українка знаходилася на тій же дорозі, що й поворот на Бучак — уздовж траси на Канів. Федору уявилася Зона о цій порі — біла тиша навколо, Дніпро під кригою, лише ворони струшують сніг із гілок. Хотілося туди, хотілося наповнитися тією енергією, близькістю чарів, присутністю чогось позамежового. Русича не було у Гімназії кілька останніх сесій — казали, що він знову запив. Щось у цьому дзвінку було магічне. Він поцілував Смирну, яка ще спала поруч, і швидко став збиратися.

Федорові задзвонив Заверюха, з яким також сконтактувалася Наталя Захарівна, і вони домовилися зустрітися біля «Фуршету» на Либідській. Виходячи з квартири, він відчув, що страх полишати прихисток дому відступив на задній план. Здається, він потроху почав одужувати.

На Либідській стояла хляпа, і кожна наступна машина, проїжджаючи повз Федора, обдавала його хвилею напіврозмерзлої мерзоти. Чекаючи на Заверюху, Федір курив у віконце і грівся від увімкнутої пічки. Раптом двері без попередження відчинилися.

— Прівєт, як діла? — гукнув йому з відчинених дверей хлопець у чорній шкірянці і поліз на сидіння. — Прикольна беха. Скільки за тачку дав?

Це Заверюха, влазить, куди треба і не треба, не питаючи дозволу, — як завжди, спочатку ногою. Своя людина, одним словом — виховання Борщагівки нічим не гірше за школу життя на Лісовому, де провів дитинство Федір.

— Нам, я так розумію, в бік Обухова, — уточнив він, набираючи на навігаторі адресу Русичевої квартири в Українці. — Що там у вас нового?

— Великі ізмінєнія, поняв? — Заверюха подивився на нього розкосими китайськими очима, в яких палав дух бувалого нагваліста, і не було до кінця зрозуміло, чи він справді такий, яким здається, чи все це — контрольована глупота бездоганного воїна. Ідучи шляхом дона Хуана, Заверюха ретельно стирав «особисту історію», аби смерть не змогла вистежити його, тож сказати щось конкретне про Заверюху не було можливості. — Зараз в офісі майже нікого не осталося, поняв? Усі на хакатоні по ПІЯ.

— ПІЯ — це що?

— Псіхоінжинєрні язики, — пояснив Заверюха. — Гуров веде зараз три групи одночасно, поняв? Одну під Калугою, одну біля Пітера і ще одну в Таганрозі. Ето... штурмірують задачу.

— А ти чому не там?

— А я поїду за пару тижнів, поняв? Там поки шо Вітька і решта наших. А я тут, короче, займаюся адміністративними ділами, поняв? Типу переписка різна... Ми з Марінкою нашою, риженькою, поняв? Проводили ісслєдованіє, скільки людей зараз запит шукає в «Ґуґл» «псіхотєхнікі» і «Борис Гуров», і обнаружили, корочє, шо останні півроку там просто бум із цими вопросами, поняв? Каждий місяць приріст составляє приблизно сто двадцять процентів.

— А як поступи з інженерними мовами? Щось виходить?

— Зараз пішли здвіжки серйозні, — своєю лексикою, тоном, навіть манерою говорити Заверюха намагався нагадувати Бориса Олеговича. — Почали кодірувати матриці в піктограми і передавати їх, поняв?

— Ні, не поняв.

— Вони беруть тіпа матрицю, п’ять на п’ять, поняв? Різними кольорами заповнену, і через медітацию сворачують її в піктограму, корочє. Передають іншій людині — і та має з піктограми восстановити всі кольори, поняв? І тіпа, шоб де який був, так само шоб оказалось, поняв? Короче, сразу видно, де імітація, а де рєальний процес. Це іменно сама тєма, поняв?

Поки Федір перетравлював інформацію, Заверюха додав:

— Борис Олєгович сказав, шо тіпа ще нужно три тижні, шоби вивести всі групи на робочий рівень, поняв? І тіпа тоді можна буде ставити конкрєтні задачі.

— Потужно, — погодився Федір.

— Карманов відправив, корочє, Чижа в тур, щоб він подивився, як там ідуть діла в групах. Ми, кстаті, з ним за п’ять днів у Тайланд полетимо, отдихнути трохи перед новим ривком, — Заверюха задоволено потягнувся. — Щас по весні марафон начнеться аж до осені, поняв? До Когнітівного форуму хочуть прибор зробити, щоб уже на піктограмах работав. Уже мощні связі єсть с Таганрозьким інстітутом, забув, як називається, там, де мозг ісслєдують, поняв? Бувший авіационний, корочє.

— Той, що нейроінтерфейсами займається?

— Тіпа да. І вони, корочє, вже договорилися, шо совмєсно ше з однією компанією беруть ці ісслєдованія на себе і будуть уже проектірованієм займатися. Програмістів там набирають, короче, двіж по повній буде починатися, поняв? Ващє, така тєма зараз буде! — Заверюху розпирало енергією, але він стримано, по-китайськи, лише похитував головою, виказуючи свій захват. — Реально мощних психоінжинєрів опитних, поняв, пока шо дуже мало, — продовжив Заверюха. — Може, десь двадцять буде. Вся загрузка на них січас. Ми тепер ходимо раз на тиждень в «Ель Мате», по середах, поняв? Даже якщо графік плотний, всьо