Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

продукту. На цьому дискусія на форумі не припинилася, однак ані Віктор Че, ані Лукоша, ані інші маститі учасники мережі більше не озивалися. Імморталіст, скориставшись затишшям, виклав кілька статей про нанопротезування і про штучний синтез білків, що давали змогу гальмувати старіння, після чого теж зник і більше на форумі не з’являвся.

Психоінженерні експерименти тривали. Іноді окремі зауваги про їхній перебіг проривалися на форум, викликаючи чергову хвилю бурхливого обговорення. Одне з останніх відео, що сколихнуло громадськість психоінженерної спільноти, показувало Коляна Барсума, одного з найобдарованіших учасників експерименту — той сидів зі спеціальним шматяним шоломом перед монітором і силою думки керував ботом у грі «Quake». Крім того, він подумки міг керувати іграшковою чотирипропелерною моделлю гвинтокрила-квадрокоптера, а також умів рухати зусиллям волі протез руки і приводив у рух голову робота. Не менш серйозні успіхи демонструвала також група з Барибіно — вони тренувалися у згортанні навика зав’язування морського вузла і передачі його через простий візуальний ієрогліф іншому учаснику.

У Федора був доступ до закритого рівня на сайті «Омега», де він міг відстежувати щоденну роботу всіх експериментальних майданчиків. Він відстежував, як Гуров, курсуючи десь між Таганрогом, Калугою і Пітером, щодня надсилав через інтернет все нові завдання — спочатку написані звичайною дискретною мовою, а згодом — викладені у вигляді набору психоінженерних піктограм.

У середині лютого нового, 2011-го року, відбувся важливий з’їзд — майбутні історики психоінженерії могли б назвати його першим неофіційним конгресом працівників сфери психотехнологій. Зустріч відбулася пишно. За вказівкою Карманова було орендовано зал у готелі «Рів’єра Палас», і формально предметом зустрічі було звітування по роботі за три місяці співпраці. Офіційна частина полягала в тому, що учасники експерименту проводили доповіді за найцікавішими моментами досліджень, а у перервах між сесійними блоками працював шведський стіл, кава і прохолоджувальні напої. Федір же тим часом разом зі Славою став свідком епохальної події — Гуров і Карманов уклали угоду, що скріплювала їхню партнерську діяльність до 2026-го року. Лише вони двоє чули розмову, яка передувала цьому підписанню. Суттю проблеми були тривоги Карманова про те, що Гуров захоче використати їх напрацювання психоінженерних мов для співпраці з російським Міноборони, зокрема, для створення бойових костюмів-аватарів, віддавши таким чином інноваційну першість Айзеку. Зрештою вони дійшли мирового рішення — допрацювати психоінженерні мови до стадії завершеного продукту і запатентувати їх за корпорацією «Сома», а далі, якщо Міністерство оборони виявить інтерес до подібного напрямку розробок, вони можуть замовити цілий майндверний пакет і за допомогою сертифікованих спеціалістів із «Соми» інсталювати його на своїх солдатах. Гуров, своєю чергою, переймався, щоб Карманов не перепродав його розробок американцям, і схоже, витратив чимало сил, переконуючи своїх протеже у Міноборони, що даний проект має існувати саме як корпорація. Було вирішено, що Гуров отримує 45 % акцій корпорації «Сома», і на цьому конфлікт було вичерпано. Ще на гарячому, тільки з принтера, папері з’явилася спершу імператорська закарлюка Карманова, а потім скупа, схожа на розчавлену комаху графема Гурова, і Федір став першим, хто взяв до рук ці документи після підписання — можливо у майбутньому їх називатимуть Подільським протоколом, а може, Угодою на Поштовій, але для нього вони залишаться Рив’єрським пактом.

На почату лютого 2011-го року відбулася ще одна знаменна подія. «Сома Інкорпорейтед» здійснила initial public offering, і після того, як була укладена угода з трьома банками-андеррайтерами — російським, американським і японським, акції корпорації вийшли на світовий біржовий ринок із тегом SOMA. І хоча до того, коли хтось зміг би побачити поруч із літерами SOMA абревіатуру NASDAQ або NYSE, мав пройти час, Карманова вихід на ринок дуже потішив: він розпочав перемовини з кількома крупними інвесторами і планував запросити їх до участі у Когнітивному форумі.

Власні гроші, які Карманов міг виділяти на розвиток психоінженерної мережі, поступово зменшувалися — у конфіденційній розмові з Федором той зізнався, що його основні рахунки, на яких містилися гроші від продажу медіа-холдингу, все ще заморожені. Десь у світі Карманова, пейзаж якого бачив тільки він один, існували невидимі вороги й опоненти, які мали достатньо важелів впливу на те, аби ставати йому на заваді. Карманов, однак, цим не сильно переймався. Коли ж Федір поцікавився, на які кошти вони організовують увесь кураж упродовж останніх місяців, той відповів, що з психоінженерним бізнесом, якщо вони найближчим часом не запустять ринковий продукт, він скоро стане злидарем — йому вже довелося продати дві яхти — «Blue Dodo 4» і «Therapy», залишивши собі улюблену «Blue My Mind».

Карманов також виділив суттєвий бюджет на те, аби розміщувати у західній пресі матеріали, що підігрівали інтерес до теми досліджень свідомості. Тієї зими Федору настирно здавалося, що це все — сон, і він, який сидить у себе на кухні в хатніх штанах, з горням пуеру і сигаретою між пальцями, не може бути автором дописів у найповажніших бізнес-виданнях світу. Негласно проплачені солідними сумами, підписані щоразу іншим іменем — Bill Millighan, John Chaw, Nguen Ko, Sergei Afanasiev, Gopal Ramakrishnan, Abdul Fatiya-Johnes, Jean-Pierre Foucault а також (sic!) — Jessica Wo, Isabelle Matulana, Bonnie S. Titch та іншими, (їх легіони), статті виходили в часописах Америки, Європи, Південно-Східної Азії, маючи на меті натякнути венчурним інвесторам на те, що у світі з’являється новий потужний струмінь — психоінженерія.

Іноді у Федора закрадалася думка, що, можливо, Карманову справді вдалося встановити зв’язок із великим дивним атрактором, атрактором технологій нового покоління, і новий світ уже існує в майбутньому, просто вони його ще не бачать, — це майбуття відділяє від них тільки час.

В одній із своїх публікацій він згадував про психоінженерні мови, й у відповідь на цю статтю прийшов лист від оглядача журналу «Нью-Йоркер» Девіда Мошковіца. Мошковіц уже багато років поспіль писав наукові репортажі і був автором двох гучних бестселерів про чудеса людської пам’яті. Він вказував, що його зацікавила стаття Федора — не так давно він готував для «Нью-Йоркера» матеріал про штучні мови і, досліджуючи цю тему, натрапив на його матеріали. Мошковіц писав, що йому страшенно цікаво відвідати Україну і стати свідком цього сенсаційного когнітивного форуму — в Америці про таке ніхто не чув. Мошковіц зазначив, що він є постійним учасником різного роду технологічних форумів, як-от «Technological Соnvergence» і інших «h+»-тусовок, де йшлося про кібернетизацію людської істоти, але зазначені глобальні цілі Когнітивного форуму, на його думку, могли б скласти реальну альтернативу транс-гуманістичному руху у світі. Вони домовилися, що Мошковіц восени прилетить в Україну і редакція «Нью-Йоркера» оплатить йому дорогу, а проживання у Києві Форум візьме на себе.

Невдовзі після того, як Федір вирішив цілковито присвятити себе роботі над Форумом,