Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

— Я довгий час над цим працювала, — зізналася вона. — Гадаю, це жахливо дратує — чути, як доросла жінка шепелявить. До того ж ти це ненавидиш.

Визнати, що я терпіти не міг її шепелявість, було неважко. Ми з доном Хуаном намагалися зцілити її, але вона дійшла висновку, що не зацікавлена в зціленні. Шепелявість робила її надзвичайно милою в очах кожного, і дон Хуан мав відчуття, що їй це подобається і вона не збирається від цього відмовлятись. Чути, як вона говорить без шепелявості, було надзвичайним задоволенням і хвилюванням для мене. Це доводило мені, що вона здатна до радикальних змін власними силами — у чому ані дон Хуан, ані я не були до кінця впевнені.

— Що ще казав тобі нагваль, коли відрядив на мої пошуки? — спитав я.

— Сказав, що в тебе сутичка з тим, що кидає виклик смерті.

Довірливим тоном я зізнався Керол, що той, що кидає виклик смерті — жінка. Вона незворушно відповіла, що знає про це.

— Звідки тобі знати? — скрикнув я. — Ніхто досі цього не знав, окрім дона Хуана. Він сам тобі розповів?

— Звісно, розповів, — відповіла вона, анітрохи не зворушена моїм криком. — Ти просто не зауважив, що я теж бачилася з жінкою в церкві. Я зустрілася з нею до тебе. Ми дружньо побалакали в церкві деякий час.

Я вірив, що Керол каже мені правду. Те, що вона описувала, було дуже схоже на дона Хуана. З усією ймовірністю він послав би Керол на розвідку, щоб зробити висновки.

— Коли ти бачилася з тією, що кидає виклик смерті? — спитав я.

— Тижні зо два тому, — відповіла вона категоричним тоном. — Для мене це була не бозна-яка подія. Я не мала енергії, щоб поділитися з нею — принаймні тієї енергії, якої хоче жінка.

— Тоді навіщо ти бачилася з нею? Мати справу з жінкою-нагвалем — теж частина угоди між тією, що кидає виклик смерті, і магами?

— Я бачилася з нею, бо нагваль казав, що ми з тобою взаємозамінні, і лише з цієї причини. Наші енергетичні тіла об’єднувалися не раз. Хіба не пам’ятаєш? З тією жінкою ми говорили про легкість нашого з тобою єднання. Я провела з нею години три-чотири, доки не прийшов нагваль і не забрав мене.

— І весь цей час ти перебувала в церкві? — спитав я, бо мені важко було повірити, що вони простояли навколішки три чи чотири години, і лише обговорювали наші енергетичні тіла.

— Вона посвятила мене в іншу грань свого наміру, — трохи поміркувавши, поступилася Керол. — Дала мені побачити, як вона насправді втекла від своїх поневолювачів.

А тоді Керол повідала мені найзахопливішу історію. Сказала, що, згідно з продемонстрованим їй жінкою в церкві, кожен маг прадавніх часів неминуче ставав жертвою неорганічних істот. Упіймавши їх, неорганічні істоти наділяли їх силою бути посередниками між нашим світом і їхнім, котре люди називали світом небуття.

Той, що кидає виклик смерті, невідворотно впіймався в тенета неорганічних істот. За оцінкою Керол, він провів у полоні, мабуть, тисячі років, аж доки зумів перетворитися на жінку. Він чітко побачив у цьому порятунок для себе з того світу, коли дізнався, що неорганічні істоти-вважають жіноче єство невмирущим. Вони вірять, що жіноче єство наділене такою гнучкістю, а його обсяг такий безмежний, що його носії невразливі перед хитрощами й пастками, і їх навряд чи вдасться утримати в неволі. Перетворення тієї, що кидає виклик смерті, було настільки повним і детальним, що її миттєво вивергло зі сфери неорганічних істот.

— Вона не казала тобі, чи неорганічні істоти досі полюють на неї? — спитав я.

— Звісно, полюють, — запевнила мене Керол. — Ця жінка розповіла мені, що змушена відбиватися від своїх переслідувачів кожну мить свого життя.

— Що вони можуть їй заподіяти?

— Здогадатися, що вона була чоловіком, і знов затягти в полон, напевно. Гадаю, вона боїться їх так сильно, що тобі б на думку не спало, що можна чогось так боятися.

Незворушна, Керол розповіла мені, що жінці в церкві докладно відомо про мою сутичку з неорганічними істотами і також відомо про блакитного розвідника.

— Вона все знає про тебе й про мене, — продовжувала Керол. — І не тому, що це я їй щось розповіла, а тому, що вона частина нашого життя й нашої школи. Вона згадувала, що завжди стежила за всіма нами — зокрема за нами з тобою.

Керол розповіла мені відомі тій жінці випадки, коли ми з Керол діяли разом. Доки вона говорила, я відчув ні з чим не порівнювану ностальгію за тією самою людиною, що була переді мною: Керол Тіґґз. Я відчайдушно бажав обійняти її. Я потягнувся до неї, але втратив рівновагу та впав з лави.

Керол допомогла мені піднятися з бруківки й тривожно оглянула мої ноги й зіниці очей, шию й поперек. Сказала, що я досі страждаю від енергетичного потрясіння.

Вона поклала мою голову собі на груди, наче я був дитиною-симулянтом, з якої вона кепкувала.

Невдовзі мені все ж покращало. Я навіть почав відновлювати контроль над своїми рухами.

— Як тобі подобається одяг на мені? — зненацька спитала мене Керол. — Надто причепурилася для такого випадку? Як на тебе, у мене нормальний вигляд?

Керол завжди вишукано вдягалася. Якщо в ній було щось незаперечне, то це її бездоганний смак в одязі. Власне, увесь той час, що я її знав, між доном Хуаном та рештою з нас ходив жарт, що єдина її чеснота — майстерне вміння купувати прекрасний одяг і носити його граційно та стильно.

Мені її питання здалося дивним, і я зауважив:

— Чого б тобі бути невпевненою у своїй зовнішності? Раніше ти ніколи цим не переймалася. Намагаєшся когось вразити?

— Я намагаюся вразити тебе, звісно, — сказала вона.

— Але зараз не час, — заперечив я. — Важливо, що відбувається з тією, що кидає виклик смерті, а не твій вигляд.

— Ти б здивувався, наскільки важливий мій вигляд, — розсміялася вона. — Мій вигляд — питання життя і смерті для нас обох.

— Про що ти кажеш? Ти нагадуєш мені, як нагваль влаштовував мою зустріч з тією, що кидає виклик смерті. Він мало не звів мене з глузду своїми загадковими розмовами.

— Його загадкові розмови були виправдані? — спитала Керол з убивчо серйозним обличчям.

— Майже напевно так, — визнав я.

— Так і з моєю зовнішністю. Смійся з мене. Як я тобі? Зваблива, не зваблива, принадна, посередня, огидна, нестерпна, владна?

Я задумався на мить і зробив свою оцінку. Я вважав