Віктор Миколайович Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

«Хочу на Москві одружитися». Загравання гетьмана Брюховецького з царем і його наслідки

«Бачити пресвітлі царські очі».

Дипломатичні церемонії, ранги та люди першого гетьманського посольства до Москви

Після того як гетьман Брюховецький безславно залишив терени Правобережжя, чи не найбільше клопотів йому завдавав єпископ Мефодій. Після перших зачіпок поміж місцеблюстителем і лівобережним гетьманом, що мали місце ще наприкінці літа 1663 р., упродовж наступного року конфлікт поміж ними поступово набирав дедалі гостріших форм. Прагнучи перехопити ініціативу, на початку 1665 р. Мефодій передає на ім'я царя доповідну записку, у якій обґрунтовує необхідність проведення в Україні широкомасштабної реформи. Зокрема, він пропонував з метою обмеження фінансових зловживань гетьманської адміністрації залучити всі податні кошти, що збираються з українського населення, до царської скарбниці, щоб вони звідти витрачалися на виплати козакам за несення ними військової служби та йшли на утримання російських ратних людей в лівобережних містах. Єпископ вважав за необхідне негайно вивести з підпорядкування гетьмана та старшини міщан, збори та орендна плата з яких повинні були також надходити не гетьману, а московському монарху. У конфліктах, що виникають між гетьманським урядом і міським самоврядуванням, радив невідступно підтримувати представників міст. Крім того, істотно збільшити військову присутність Москви на Лівобережжі, для чого ввести додаткові контингенти до Києва, Переяслава, Чернігова та Остра. Реалізацію запропонованих ним нововведень Мефодій радив розпочати негайно, для чого просив виділити йому московських ратних людей «около полуторы тысяч человек» на чолі з «знатный человек и з дьяк», аби йому в Україні було «надежно приехать и говорить с гетманом».

На початку червня пропозиції місцеблюстителя розглядалися на засіданні боярської думи, на якому був присутнім і цар Олексій Михайлович. За результатами наради було ухвалено рішення відкликати відправлений в Україну за подачею Брюховецького царський указ про відібрання в міщан і присилку до Москви королівських привілеїв. Щодо реалізації інших пропозицій Мефодія — боярська дума не ухвалила ніяких конкретних постанов. І вочевидь, не останню роль в цьому відіграв той факт, що саме в червні 1665 р. український гетьман повідомив про свій твердий намір найближчим часом відвідати Білокам'яну, надаючи тим самим уряду Олексія Михайловича можливість обговорення піднятих єпископом питань особисто з Брюховецьким.

Варто зауважити, що вперше Брюховецький про свій твердий намір вже найближчої зими приїхати до Москви заговорив ще в серпні 1663 р. Потреба «бачити царські очі» прямо випливала з букви закону — з тексту «Нових статей» Юрія Хмельницького 1659 р. Щоправда, гетьман тоді переказав цареві своє бажання «бити чолом, щоб йому одружитися на Москві, а взяти б за себе московського народу вдову, собі рівню, тому що він уже є лисим». Складна ситуація в Україні та на її кордонах завадила Брюховецькому виконати свою обіцянку взимку 1664-го, але активність єпископа Мефодія в царських палатах не залишила гетьману простору для маневрування. Їхати таки було потрібно. Причому, збираючись до Москви, Брюховецький не приховував прагматичної мети посольства: «...власті собі прибавливать». Потреба в цьому існувала хоч би тому, що опозицію своїм діям, спрямованим на зміцнення гетьманського проводу, гетьман зустрів не лише з боку місцеблюстителя, а й ряду впливових козацьких старшин.

До складу посольства, крім гетьмана, входили як представники православної церкви, так і генеральні старшини, полковники й делегати від усіх лівобережних і частини правобережних полків, члени міських урядів великих лівобережних міст. Гетьманський уряд мали представляти генеральний обозний Іван Цесарський, генеральний суддя Петро Забіла, генеральні писарі Степан Гречаний і Захар Шийкевич, генеральні осавули Василь Федяєнко (Дем'яненко) та Павло Костянтинів, осавул Генеральної військової артилерії Богдан Щербак, генеральний бунчужний Юсько Шишаківський (в інших документах як генеральний бунчужний зазначений Іван Михайлович Попов) і генеральний хорунжий Микола Яковлевич. Полкове товариство Гетьманату, як уже зазначалось раніше, було представлене або полковниками та вибраною полковою і сотенною старшиною, або ж «посланцями» від десяти лівобережних і двох правобережних полків. Із числа полковників до Москви разом з Брюховецьким поїхали очільники Ніжинського полку Матвій Гвинтовка, Лубенського — Григорій Гамалія та Київського — Василь Дворецький. Козацьку спільноту тієї частини Правобережжя, що на той час визнавала над собою владу російського царя, представляли посланці Канівського полку — полковий обозний Василь Миткевич, безурядовий козак Симон Романенко та канівський сотник Андрій Ігнатенко. Запорозьку Січ у складі гетьманського посольства репрезентували Іван Лященко Горбань і Мартин Горба. До Москви разом з Іваном Мартиновичем прибуло й п'ятеро уповноважених від найпотужніших міських громад Лівобережжя. Усього, як підрахували дяки Посольського приказу, у вересні 1665 р. з України до Москви прибуло аж 535 осіб.

У царській столиці для розміщення української делегації було виділено «Посолский болший двор». Утім київський полковник Василь Дворецький і генеральний писар Степан Гречаний поселилися не разом з усіма прибулими з України, а окремо — щоб їм було зручно спілкуватися з начальником Малоросійського приказу боярином Петром Михайловичем Салтиковим «для дел великого государя, а дела за ними єсть много». Що це були за справи і як вони узгоджувалися зі справами гетьмана — можна було лише здогадуватися. А враховуючи попередні конфлікти поміж гетьманом та місцеблюстителем митрополичої кафедри в Києві й частиною старшинського корпусу, що підтримувала саме єпископа Мефодія, здогадки ці, вочевидь, особливого ентузіазму Брюховецькому не вселяли.

До російської столиці українська делегація прибула 11 вересня. Наступний день було відведено для того, аби гетьман і його свита мали змогу відпочити з дороги та ознайомитися з програмою свого перебування в Москві. На 13 вересня була запланована урочиста аудієнція гетьмана Брюховецького в Олексія Михайловича. Під час аудієнції гетьман презентував государю привезені дари: мідна пушка полкова, взята в «изменников черкас»; срібна булава «изменника» наказного гетьмана Павла Яненка-Хмельницького; «жеребець арапской, узда серебрена золочена, в начолке перо чаплиное, оправлено серебром; седло и чепрак турской с каменем; канчер оправлен серебром, позолочен, с бирюзами; 40 волов чебанских».

Після урочистої аудієнції в царя та допуску членів посольства до царської руки дипломатичного обіду в царських палатах не було передбачено. Отож, українська делегація повернулася на визначене їй царською владою місцеперебування на «Большом посольском дворе», і саме туди за указом царя «степенний ключник Хлебного дворца» Петро Кругликов доставив великого государя «жалованье, со столом». Церемоніал дипломатичного обіду в Москві був призваний продемонструвати всю велич царської влади, її пишність і щедрість. Як тонко підмітив посол імператора Максиміліана Іоаган Кобенцль, котрий відвідав Російську державу з дипломатичною місією в 1575—1576 рр.,