Ернст Юнгер - Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер

листопад — якщо й не за календарем, то за настроєм. Проте, можливо, це було пізньої зими, адже на вулицях лежав брудний сніг. Хай там як, але, на щастя, ми знайшли дах над головою, побажали одне одному доброї ночі й рано лягли спати. Кімнати мали суміжні двері.193

Розпакувавши свою торбинку для туалетного приладдя, яку тоді ще називали «торбинкою культури», та перевдягнувшись у піжаму, я зручно розташувався в кріслі, що належало до обстави кімнати, але бачило кращі часи; я випростав ноги, поклав їх на стілець і закутав у ковдру. Настала година читання, яку я намагався ніколи не пропускати.

Тоді в Галле я мав із собою томик «Тисячі й однієї ночі». Коли я дістав його зі своєї валізи, мій погляд упав на порцелянову посудину заввишки з долоню, на якій було написано «Extr. Cannabis[386]». Справді — у цьому нудному місці я міг би спробувати; я вже й так звик робити три-чотири справи за раз. Адже всі ми можемо читати, пити чай, курити люльку, гладити кішку й при цьому думати про щось приємне — все це буде гармонувати, якщо воно об'єднане настроєм.

Порцелянова посудина була такої форми, що могла вмістити двадцять сигарет, і мала кришку з головкою у вигляді жолудя. Все це вказує на стриманість, що з'являється на рубежі XVIII сторіччя спершу у вигляді зменшення поверхні, яке ще не заторкує самого розміру. Це можна спостерігати всюди, а особливо на срібних столових приборах. Інвентар аптек не є тут винятком. Така редукція стає очевидною, якщо пізньобарокові аптеки, які збереглися в Зальцбурзі та Мерґентгаймі[387], порівняти із сьогоднішніми. В Осло аптека «Сванен» демонструє, на що ще здатна імперія не лише з погляду ремесла, але й у симфонічному плані[388].

Що ж стосується посудин, то вони або поступово билися, або ж їх списували, якщо власник вирішував оновити інтер'єр. В аптеці «Льовен» у Ляйсніґу[389] був ще цілий ряд таких посудин, з тих часів, як вона одержала офіційний привілей, наданий Авґустом Сильним[390]. Окрім того у грамоті були зазначені різні химерні права — зокрема право на варіння тер’яку[391] на відкритій площі.

Зайвий інвентар, якщо не був знищений, опинився на складському горищі. Там раніше зберігалися лікарські трави. Від них не залишилось і сліду, оскільки рослини вже давно вилучили з аптек, а разом з ними й чудових ботаніків на кшталт Паркінсона (автора «Paradisus Terrestris[392]», Лондон, 1629). Сьогодні більше не прописують листя, квіти, коріння або кору, а тільки біологічно активні речовини.

Уже давно на горище виставляють лише різний мотлох. Я люблю перебирати такі речі й вибирати собі щось таке, що мені сподобалося. І хоча старі, барвисті від корозії чотирикутні склянки позникали, та ось такі порцелянові посудини ще не набули музейного статусу. На горищі їх було не менше сотні, очевидно, колись давно їх списали одним махом. Я вибрав собі декілька з більш-менш химерними назвами. Цей порцеляновий гарнітур був виготовлений десь шістдесят років тому, а через тридцять чи сорок років його списали. У горщечках зберігалися різні мазі, але аптекарі все рідше послуговувалися лопаткою, аби звідти щось діставати. Подібно до ступки й терезів, усі ці предмети поступово вийшли з ужитку.

Окрім того випалені на посудинах назви почасти позначали речовини, яких уже не вживали і які більше не з'являлися у рецептах. Наприклад, Extractum Cannabis в європейських аптеках був рідкісним гостем, тоді як на Сході ще досі вважається лікувальним. Цей екстракт добувають, скручуючи листя коноплі на килимках у трубочку й віддряпуючи з них залишки, або ж коли чоловіки ходять по полю розквітлої коноплі у шкіряних фартухах, на який налипають смолисті виділення рослин. У нас конопляні піґулки й настоянки вважалися дієвим засобом проти безсоння, меланхолії й депресії; разом із опієм їх вживали як психотропні засоби.

У кожній аптеці був свій «гном», своєрідний фактотум, який працював кур'єром та виконував окрім, того різну грубу роботу. Очевидно, саме він свого часу перетяг нагору всі ці посудини й не став себе обтяжувати тим, щоб попередньо їх вимити. Вміст посудин із часом висох, як у камері з муміями, закам’янів, став кристалічним. Деякі речовини навдивовижу довго зберігали свою консистенцію, серед них і екстракт коноплі. Денце покривав шар смоли, забарвлений у темно-зелений пляшковий колір — як то й вказано в посібниках, згідно з якими речовина з часом має забарвитися у сірий колір та послабити свою дію.

Хай там як, а невеличка доза навряд чи могла зашкодити; якісь сліди речовини мали б ще залишатися в цій пасті. Зі мною стався типовий випадок перевищення компетенції, оскільки я прихопив не лише посудину, але й її вміст. Мій батько точно не схвалив би такого, але я мав від нього ще й інші таємниці.

Для мого батька сп'яніння було неприємним. Як може в одній голові поєднатися пристрасть до музики Моцарта і раціональний погляд на довкілля та його проблеми? Як це поєднується з гострим, ба навіть проникливим інтелектом? Я часто ставив собі таке запитання. У всякому разі, спільний знаменник лежить тут доволі глибоко. Все це свідчило на користь Моцарта, але й також на користь батька. Радісним я бачив його всього два чи три рази, і то це було майже непомітно. Він запалював сигарету й робив декілька затяжок. Йому подобалися складні проблеми, але, як і в шахах, вони мусили мати розв'язок. Проникнення ірраціональних елементів та ідей лякало його. Ексцеси були йому огидні, як загалом усе непередбачуване. З великої маси він вибирав лише одну математичну деталь, аби нею задовольнитися: так, з усіх операцій Першої світової війни, які здавалися йому надто заплутаними, він обрав лише Ютландську битву[393]. Як і всі аптекарі, він мав неприємний досвід з морфіністами. Про таке ми з ним не розмовляли.

Отже, та паста, як я вже казав, була темно-зеленого кольору, схожого на колір ялинових гілок у засніженому лісі. У мене не було при собі ні лопаточки, ні ножа, тож я взяв зубну щітку й устромив у цю масу її целулоїдну ручку, що була прозоро-рожевого кольору, як дитячий смоктунець. На ручці залишилася дещиця смоли, це