Аліна Вінсент - Колекція душ, Аліна Вінсент

Це питання вирвало Лею із власних роздумів. Вона різко обернулася до подруги, відриваючи приклеєний до вікна погляд. Несміливий голосок Еммі, яка гарячково ходила вітальнею, вигукнув:

- Це ж божевілля! Це взагалі недостовірно! – Голосно опротестовувала Еммі власні ж ідеї. – Хіба можна приписати людині особистість того, на чий старий портрет вона лиш віддалено схожа?

Та до яких би розумних і логічних аргументів не закликала Еммі, вона розуміла, що цими галасливими запереченнями вона лиш намагається приховати страшну істину, яку давно усвідомила. Лея, швидко розгадавши цю моральну битву між суперечностями всередині подруги, непохитно запевнила:

- Це він. Той старий сусід, із котрим ти говорила, є Едгаром Донаті. – Рівний голос Леї рішучим тоном прозвучав у кімнаті, перекриваючи своєю гучністю тужливе постукування вологих крупинок за змоклим вікном. – Квартира того стариганя знаходиться прямо під твоєю, правда?

Голова Еммі повільно кивнула. Втім дівчина не могла пригадати, коли вона встигла поділитися цим фактом із Леєю. Це робило твердження подруги ще більш переконливим та лячним. Лея, помітивши тривогу й побоювання на спохмурнілому обличчі Еммі, миттю пояснила свої пізнання:

- Мені якось випадково випала нагода побачити частину пошти, що надсилається мешканцям квартири за номером “53”. – У голосі Леї заграли тихі містичні нотки. – Можливо, спільність літературних вподобань Едгара Донаті та того старого, що схожий на Едгара Донаті – лише випадковість. Але чи не забагато випадковостей для однієї людини?