Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Згоден. Можливо її тримають в цій будівлі, але спершу треба перевірити дах. А саме те, місце звідки стрибали ті люди. 

— Хороше зауваження. Нам треба буде розділитися по двоє. Хоч як би я того не хотіла, але так буде швидше. - вони переглянулись, а тоді підійшли до інших і пояснили подальші дії. 

       Ян і Марта пішли роздивлятися найближчі кімнати. Марк і Софія пішли оглянути підземні шляхи. А Едвін та Емілі попрямували на дах. У разі, якщо на даху нічого не буде, то вони попрямують до Марка і Софії. 

       На даху нікого не було, але зеленоока відчувала, що хтось все ж таки спостерігав за ними. Відчуття не покидало її. Дівчина підійшла близько до краю та поглянула вниз. Нічого з того, що вона побачила не привернуло її уваги, але... Вони повернулася до чоловіка, але він застиг із жахом на обличчі, коли дивився на неї. Спочатку вона не зрозуміла, що відбувається, але потім... 

       Жінка стояла поруч з дівчиною та прошепотіла їй на вухо визираючи з-за її лівого плеча. 

— Будь обережна, бо я вб'ю тебе. - і за мить жінка в чорному плащі зникла. 

       Едвін все ще стояв блідий з виразом жаху на обличчі. Він ніби примару побачив. 

— Едвіне, з тобою все добре? - спитала дівчина підходячи до чоловіка. Він ледь-ледь відійшов від шоку і згріб її у свої обійми. 

       Він був розгублений, як і вона. Голос жінки здався знайомим дівчині, але вона не подала виду. 

— Едвіне? - вона тихо покликала його, але відповіді знов не було. 

— Яка мила картина. - глузливий тон... насмішка... Він одної згадки про неї гнів закипав у середині дівчини.

— Я й не думала, що ти станеш безсмертною. І очевидно, найбагатшою людиною цього місця. - дівчина відсторонилася від чоловіка та подивилася на Маргарет, яка стояла в кількох метрах від них. 

       Едвін зло дивився на жінку, яка ладна була використати найбрудніші та найкривавіші методи, щоб знищити Емілі. 

— Якого дідька тобі потрібно? Чого ти хочеш? - спокійно, але все ж виказуючи своє невдоволення сказала Емі. Едвін трима однією рукою свою наречену за талію, а іншою готувався тримати удар. 

— Сестричко, ти що ж не пам'ятаєш?! Я все ще волію стерти тебе з лиця землі. - гидка посмішка з'явилася на її обличчі. - Але не думай, що цього разу ти помреш швидко. Це буде повільно. - жінка не рухалася, але моторошна аура линули від неї на кілометри.

— Ти можеш робити все, що тобі заманеться, але знай... Відплата за твої гріхи буде надто мала для тебе. - дівчина хотіла вже піти з чоловіком, але Маргарет ошалешела їх своїми словами.

— Чхати я хотіла на твої погрози. Краще переймайся своїми друзями, бо вони заблукали в підземеллі, як і та бідолашна дівчинка. - і знов цей гидкий сміх жінки оглушив усіх присутніх, а після вона зникла, як туман. 

       Чоловік та дівчина стрім голов побігли вниз. Двері підземелля були закриті. Ян і Марта почули крик Емілі, коли вона відчайдушно намагалася відкрити двері, але нічого не виходило. Паніка накрила її з головою від чого думати було важко. Сили дівчини не діяли. Сльози котилися по її щоках. Едвін відвів її в сторону і намагався вибити двері. Нічого не діяло. 

       Марта похитнулася на одному місці, а тоді її очі засяяли жовтим світлом і вона ніби зачарована підійшла до великих товстих дерев'яних дверей. Легко штовхнувши вона відкрила їх та осяяла підземні ходи. Світло тонкими нитками прикрашало стіни підземелля. Там, де не було нікого світло згасло та продовжувало пошуки Марка і Софії. 

       Всі заклякли на місці дивлячись на те, що відбувається. В очікування дива присутні навіть не дихали. Як раптом з-за рогу з'являється Марк. Він несе незнайому дівчину на руках. Софі йде поруч шкутильгаючи. Емілі та Ян першими приходять до тями і біжать допомогти. Едвін йде за ними одразу, як отямився.

       Ян перехоплює дівчину, Емі підтримує подругу, а її наречений підтримує Марка. Ніхто не питав, що сталося там, бо чудово розуміли, що зараз треба вийти живими. Марта всіх здивувала своєю силою, але більш за всіх, вона здивувала себе.

       Софія вивихнула ногу. Марк же мав кілька синців на ребрах. Усім треба був відпочинок. У заміському будинку Едвіна лишилися всі. Туди ж викликали лікаря, щоб оглянув Марка та Софію. 

       Поки тривав огляд Едвін та Емілі готували вечерю. Дівчина добряче перенервувала. Софія була її сім'єю, як і Марк. Вони були близькими. В цей момент дівчина усвідомила, що Маргарет націлена вбити їх усіх, щоб завдати найбільшого удару. 

— Емілі, ходи сюди. - чоловік обійняв її та поглажував її волосся, щоб заспокоїти. 

— Я боюся, Едвіне! Боюся, що цього разу вона знищить мене. Боюся, що вона всіх вас вб'є. - вона почала плакати в груди чоловіку міцно його обіймаючи. 

— Ми зможемо подолати її... Разом. Чуєш? - він поцілував її у волосся та продовжував заспокоювати. За кілька хвилин дівчина заспокоїлася.

— Ти ж бачив, хто була та жінка позаду мене на даху? - вона подивилася чоловіку у вічі шукаючи відповіді. Він почав нервувати, бо чудово знав, хто була та жінка. 

— Це була моя мама. - хвилинне мовчання змушувало нервувати дівчину. - Я не зміг знайти їх після вбивства... Доріан казав, що вони теж попали під владу Маргарет. І ще багато, хто також їй допомагає.