Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Друг подивився в той бік і справді помітив компанію чоловіків, які стояли зі стаканчиками гарячого напою, що пахнув.

- Може підемо й ми чайком погріємося?

- А хіба можна? - із сумнівом уточнив він.

- Хлопчики, звісно, можна, - пролунав у вусі голос агентки

Сакури. - Це не завадить вашим спостереженням.

Зі схвалення керівництва друзі попрямували до кіоску.

Отримавши паперові стаканчики з чаєм, вони відійшли в сторону. Гарячий напій приємно зігрівав руки. Напившись, хлопці вiдiгрiлися зсередини.

- Ось це інша справа, - задоволено зауважив Макс, - тепер можна знову за спецзавдання братися.

Але незабаром зігрівальний чай викликав сечогінний ефект. Актор довго терпів, але врешті-решт не витримав:

- Агенте Плохiш, я відлучуся до туалету, що у спорткомплексi. А ти залишаєшся за головного.

Коли Макс утік, Віталік із гордим усвідомленням своєї місії поважно походжав серед страйкарів. Несподівано хтось схопив його за плече з такою силою, що хлопчик ойкнув від болю. Він обернувся. За його спиною стояв той самий шпигун, який шантажував його.

- А ти що тут забув? - прошипів він.

Віталік спочатку розгубився, але потім згадав про легенду спецагента:

- Я тут це... у спортивну секцію записався...

- Та ну?! У яку ж це? - примружив око Кнежевич.

- На боротьбу, он там, - вказав на будівлю спорткомплексу Віталік.

Шпигун повернув голову в бік будівлі, звідки виходили інші діти, і не знайшов у цьому нічого підозрілого.

- Ти дізнався для мене щось нове від свого дружка? - міцніше стиснув він плече хлопчика.

- Ні. Ой, мені ж боляче... - вигнувся він.

- Буде ще болючіше твоїй матусі, це я тобі обіцяю, якщо не роздобудеш для мене щось цінніше.

- Я вам усе вже розповів! Мені нічого додати. Ви ж обіцяли залишити мене в спокої! - обурився Віталік.

Кнежевич подивився з-під лоба на всі боки і вимовив:

- Гаразд, живи поки що. Але не думай, що позбувся мене назавжди.

Промовивши ці слова, шпигун розчинився в натовпі, ніби його й не було. Якби не плече, що нило від його дотиків, Віталік міг би подумати, що все це йому здалося.

Раптом він згадав про Макса. Необхідно попередити друга, щоб він не попався на очі шпигунові.

- Пр-рийом, агент Плохiш на зв'язку. Акторе, ти мене чуєш?

- Та чую я, чую! І вже все знаю. Тепер стежу за Кнежевичем. Не можна випустити його з поля зору. Він не дарма тут опинився. Щось напевно затіває.

Віталік не на жарт злякався за друга:

- Ти що?! А якщо він тебе побачить?

- Не хвилюйся. Не так вже легко помітити мене серед такої кількості людей.

- А мені що ж робити? - дивувався Плохiш.

- Ти продовжуй спостерігати, як і домовлялися.

Актор непомітно пробирався в натовпі, намагаючись не випустити з уваги об'єкт спостереження. Кнежевич попрямував до одного з керівників страйку. Після короткої розмови обидва чоловіки пройшли в затишне місце за рогом будівлі. Макс причаївся на безпечній відстані і спостерігав за ними. Він вчасно здогадався увімкнути відеокамеру на своєму годиннику, бо наступної миті побачив, як шпигун передає пачку грошей страйкареві. Той сховав хабаря у внутрішню кишеню куртки і згідно кивнув. Чоловіки розійшлися, нібито ніколи не знали одне одного. "Оце так справи! - розмірковував Актор. - Що ж такого потрібно Кнежевичу від колгоспників?"

- Актор на зв'язку. Об'єкт зафіксовано. Справу зроблено! - доповів він і одразу ж почув команду з навушника:

- Відмінно! Повертайтеся до машини. Ми закінчили.

Дорогою Макс зустрів Віталіка, який тинявся серед страйкарів.

- Ось ти де! Я Хвилювався, - зрадів друг.

- Не варто перейматися, я вмію за себе постояти! - самовпевнено відповів хлопчик.

Плохiш недовірливо подивився на нього з висоти свого зросту. Маленький Макс абсолютно не викликав упевненості у своїх фізичних здібностях. "Треба б його підстраховувати, хіба мало що може трапитися..." - подумав велетень Віталік.

Наступного дня у всіх новинних каналах з'явилися повідомлення про те, що страйкуючі колгоспники перекрили рух машин на кордоні. Тепер вони не тільки не впускають машини на свою територію, але так само не випускають вантажні автомобілі зі своєї країни в бік України.

- Ось вам і розгадка шпигунських дій Кнежевича, - повідомив Перший на нараді в агентстві.

- Російські спецслужби і тут доклали свою брудну руку! - обурився агент Бульдог, він же куратор.

- Але навіщо їм це, не зрозумію? - знизала плечима Сакура. - Невже тільки для того, щоб Україна не отримала доходи з продажу зерна за кордоном і не пустила ці гроші на своє озброєння?

- А що, цілком логічна мета для ворога, - вставив агент Факс.

Макс підняв руку, як у школі, коли знав відповідь на поставлене вчителем запитання.

- Що ти хочеш сказати, Акторе? Викладай! Твоя знаменита кмітливість завжди підказує правильні рішення, - підбадьорив його Перший.

- Я думаю, річ у тім, що Кнежевич повірив словам агента Плохiша про підготовку контрнаступу на Південному фронті. Саме тому він домовився зі страйкуючими колгоспниками перекрити дороги на кордоні з Україною, щоб ми не змогли отримати очікувані поставки зброї для нашої армії.

- Але ж це означає, що російські спецслужби клюнули на нашу приманку! - вигукнув Перший.

- Це підтверджує, що наш план спрацював. Актор відмінно розробив подачу фіктивної інформації і тепер це може зіграти нам на руку, - похвалив куратор.

- Ех, молодець, хлопче! - захопився головний.

Максу стало ніяково, що всі лаври приписали йому. Він заперечив:

- Але над цим завданням працювали всі ми. Особлива заслуга в цьому агента Плохiша, який не злякався шпигунського шантажу і довірився нам. Без його допомоги ми б не впоралися!

Сакура і Бульдог підхопили його слова:

- Актор має рацію. Цей хлопчик, агент Плохiш, заслуговує на особливу подяку.