Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Так, на сьогодні все. Хлопці, це було круто! Ми зробили це з першого разу! Такого чистого запису в нас ще не було! Мала, ти молодець!

— Це було круто! — почула я з телефону голос, явно не моїх друзів.

Подивившись, упізнала їхнього куратора.

— А це нормально, що дівчинка світиться?

Шаєр швидко скинув дзвінок і підлетів до мене.

— Ти як?

— Боляче, — сказала сипло.

Мене за плечі обійняв Геннадій і повернув до себе.

— Заплющ очі й дихай повільно. Один повільний, глибокий вдих на чотири рахунки. Раз, два, три, чотири. І такий самий повільний видих на чотири рахунки.

Він мені рахував для вдиху і видиху і так кілька хвилин. Це допомагало! Розплющила очі, коли відчула, що залишилося тільки терпиме розпирання по каналах.

— Ну як?! — запитав Гена.

— Уже не боляче, але розпирає.

Хлопець задоволено посміхнувся і клацнув мене по носі.

— Це нормально. Боляче від скутості. Що скажете магістр?

— Молодець! Раніше тільки знеболювальним напад знімали.

— Ну, у мене в підлітковому віці теж канали боліли, бабуся навчила дихальних технік.

— У підлітковому віці, вони, може, й більше допомагають, але річ у тім, що Лія ще не доросла до підлітка. Хіба що зростом вимахала. Не гнівайся, мала! Але тобі всього ще двадцять три.

Музиканти якось швидко змінилися в обличчях. І стали дивно на мене дивитися. А я мало не розплакалася від образи.

— Даремно ви про її вік сказали, — сказав Дерек, він досі був у залі й сидів тихо. — Вона ж переживає, що хлопці з нею не те, що грати на барабанах не гратимуть, спілкуватися припинять.

У хлопців одразу стали винуваті обличчя.

— Тобі справді двадцять три? — запитав хрипло Гена.

— Так!

Сльози вже потекли по щоках від образи. Генка різко обійняв і притиснув до себе.

— Ну і чого ти засмутилася?

— Ви свої обличчя, бачили?

— З ким не буває, — Люк винувато знизав плечима. — Але граєш ти круто.

Це висловлювання змусило посміхнутися.

— У мене ще є ідеї з приводу гри на барабанах. Допоможеш нам із записом альбому. Згодна?

Трохи невпевнено кивнула.

— Хочеш інший інструмент випробувати? Гітару, наприклад?

— Ні, пальці болітимуть від струн. На барабанах мені подобається!

— Добре, завтра продовжимо. У нас на сьогодні час закінчився.

За тиждень хлопці записали альбом і були задоволені тим, що виходило. Пізніше мені показали обкладинку альбому, мене на ній вписали поруч із Геннадієм. Поки грала на барабанах, відчувала, як розкривається резерв і дар. Магістр Оур і Шаєр стежили за мною уважно і хмурилися. При цьому їх тішило, що немає болю, тільки невелике розпирання.

Алекс за мене теж радів. Ми з ним спілкувалися не щодня, а в міру того, як у нас час збігався. І він дуже переживав, коли мені було боляче і я не справлялася з даром.

Було дуже несподівано, коли на ранковому тренуванні, після звичайної пробіжки, я відчула сильну слабкість у тілі, від чого ноги підкосилися, і я плюхнулася на попу, поруч із магістром Яліном. Ми з ним ще здивовано переглянулися. А потім був різкий виплеск сили. Це було страшенно боляче!

Думала, мене зараз порве на безліч кошенят. Землю спочатку труснуло, і по ній пройшлися хвилі. Потім закрутилися повітряні вирви, палахкотіло поруч із магістром так, що він відстрибнув. І як вишенька на торті з неба хлинула злива, щоправда, тільки секунд десять і локально над вогнем. Я після цього викиду перетворилася на кошеня і спробувала сховатися в кущах. Ялін швидко спіймав втікачку і став заспокійливо нагладжувати.

— Тихо, все добре, мала. Просто сила вирішила повністю відкритися, — він нервово реготнув. — Співчуваю твоїм учителям. Боляче?

Фиркнула роздратовано.

— Тоді не нервуй, ти ні в чому не винна.

До нас підлетів Януш і перелякано подивився на мене та магістра. Мовчки погладив мою голову. Я навіть не муркнула, тільки роздратовано фиркнула.

— У твоєї сестри, магія повністю відкрилася, — ледь чутно сказав Ялін. — Це були феєричні десять секунд. Мене ледь, кхм, не підпалила. Усі стихії проявилися.

Януш подивився, що навколо магістра земля трохи здиблена і мокра. Перевів питальний погляд на мене, я відвернулася. Навіть не намагаючись злазити з рук магістра. Тепло і спокійно.

— Сподіваюся, тільки я відчув, що з тобою щось сталося, — сказав брат тихо.

— Потрібно її фахівцям показати, відпускаю вас двох із розминки. Ліє, йди до брата на ручки.

Одразу показати мене ректору і магістрам не вийшло. Цілителі сказали, що я здорова і відправили геть. Я весь час сиділа в кімнаті, навіть не намагаючись перетворюватися, від чогось було страшно! Раптом знову буде такий самий біль, як на розминці. Я тоді навіть пискнути не змогла, хоча хотілося кричати в голос. Брати навіть у їдальню не вмовили мене сходити. Принесли в кімнату і сніданок, і обід. Але я до їжі не доторкнулася. Їсти, як тварина, для мене було перебором.

Увечері в нас у кімнаті було стовпотворіння. Прийшов ректор, обидва магістри з менталістики, головний цілитель академії і магістр Ялін. Ну і троє моїх братів. Щойно двері у вітальню відчинилися, я ганебно втекла до Януша під ліжко.

— Де наша зірка? — запитав ректор із легким сарказмом.

— Уже в мене під ліжком, — сумно зітхаючи сказав Януш, — Вона сьогодні як перетворилася на кошеня, так і не поверталася на людську подобу. І нічого не їсть!

— Звісно, у дитини такий стрес, — пробасив ведмідь.

— Діставайте її з під ліжка, — попросив ректор.

Януш пройшов у свою кімнату й обернувся. Я висунула мордочку, брат розлігся на боці й помурчав. Вибралася до нього і потерлася об його морду. Мене лапами зловили, трохи вилизали, навіть не заперечувала. Щоправда, побачивши «чужинців», спробувала втекти назад під рятівне ліжко. Брат спробував схопити за комір і ледь не поплатився. Я люто оборонялася і гарчала на нього.