Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

— Замінуємо периметр, а як вони полізуть підірвемо, не можна залишати павуків із псі поруч із фортом. Чи є можливість на дистанційний підрив налаштувати плазмові гранати?

— Це можна. Готуємося і за годину почнемо. – і ми замінували у кілька рядів рельєф біля шахти.

На кожну гранату наклали додаткові купи каміння для збільшення разючого ефекту. Тех зайняв першу лінію оборони на найближчому від печери пагорбі, а я зі своїм глайдером другу ліворуч від нього і теж на височини. Ну, поїхали, і дистанційно підірвав запальну суміш. Біля входу в тунель спалахнуло і почалася пожежа. Горіло добре, йшов густий чорний дим упереміш з білим. Потім почала розгорятися павутиння. Несподівано стався вибух у глибині шахти, швидше за все там були скупчення якихось газів, повітря, що горіло з усіх виходів тунелів, грюкнуло високо в повітрі, аж земля здригнулася.

Павуки, приголомшені та дезорієнтовані, поповзли на поверхню з глибин. Швидко відреагувавши, ми обрушивши на істот шквал пострілів, що виповзали нічого не підозрюючи. Це була різанина невеликих павуків заввишки до метра. Повітря наповнилося свистом куль з гвинтівок та рідкісними точковими пострілами глайдера. Вони невпинно вибиралися з печери, їх кількість здавалася нескінченною. Попри всі наші зусилля, павуки продовжували просуватися вперед, не злякавшись втрати своїх родичів, або їх позаду гнало щось інше. З кожним пострілом все більше істот падали, але вони всі лізли й лізли, керовані якимось первісним інстинктом досягти повітря. Гадаю, вони боялися вогню.

Після кількох хвилин запеклого бою з печери з'явилася величезна фігура павука, що височіє над своїми меншими побратимами. Він розштовхав усіх у проході та кинувся на нас. Цей був із псі захистом, наша зброя виявилася неефективною проти нього, павук швидко скорочував відстань до нас, але не добіг. Плазмовий заряд вибухнув під павуком, розірвавши його тушу навпіл, нарешті, зупинив його невпинне просування. Відірвані частини продовжували смикатися і корчитися ще кілька миттєвостей, перш ніж нарешті затихлі. Однак після цього з печери вилізли ще два павуки, трохи меншого розміру, але однаково захищені псі бар'єрами, та й цих спіткала також доля, як і першого, їх розірвало і частина одного ще до нас повзла, але не довго. Дрібні так і продовжували вилазити та розбігатися на всі боки, нам до них поки що справи не було. Тут би з великими впорається. Ще вискакували кілька великих, але їх без проблем вибивав кулемет глайдера, вони були без псі захисту. Ще через пів години ніхто вже не вибігав із печер, вона продовжувала чадити, патрони підійшли майже до кінця. Залишилося по одній обоймі у гвинтівках.

— Я на перевірку - сказав Тех і рушив, заходячи збоку до тунелів, щоб не перекривати вогонь глайдерам і мені.

В руках у нього було два голкомети, заряджені бронебійними. Він ішов і добивав усе, що ворушилось у нього на шляху. Збоку це здавалося що чорний лицар спустився з небес в обладунках, він непохитно рухався по полю бою, до мети та добивав все на своєму шляху, щось тиснув своєю вагою, щось на нього стрибало і він збивав це в польоті. Мені стало ніяково, це неупереджена машина для вбивства. Кіборг йшов і вбивав, не затримуючись ні секунди, ні витрачаючи зайвих рухів.

За цією ходою смерті я проґавив ще одну велику тварюку, вона чекала в печері, і я так гадаю, нас. Вискочивши, кинулася одразу на кіборга, глайдери відкрили вогонь, але тварюка тримала удар, псі захисний бар'єр. Вона добігла до Теха, глайдери стріляли, я стріляв, павук плюнув згустком павутини, який обволік кіборга повністю, потім ударила псі атакою і кинулася добивати жвалами. Останній мій спогад, картинка в голові, псі кокон павука, і я дезорієнтованим падаю обличчям вниз.