Ванда Кей - Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей

 - Так це ж Фелікс! Швидкість і буря емоцій - його рідна стихія, - Юля намагається відвернути увагу Тараса від моєї персони.

Я дивлюся на неї з вдячністю. Ну так, я бентежуся, і якщо вони це бачать, що мені складно говорити про Фелікса, то потрібно зам'яти будь-яким способом цю розмову?

- Значить, я правий, і між вами кішка пробігла, - зауважує Тарас.

 - Ні, ні, все нормально. Фелікс, він дуже хороший. Навіть важкий рюкзак мені допомагає нести, - я продовжую розгублено переводити погляд з одного на іншого.  - Він, напевно, не в дусі або не любить вареники з м'ясом, - я знаходжу спосіб, як викрутитися з делікатної ситуації.

Мене переслідують сумніви, як його родина може поставитися до того, що я причина грізного стану їхнього сина. Точніше, сумніви лише тому що не була впевнена, що він так реагує справді через мене. Може він такий завжди. Звідки мені знати, який він удома.

Ловлю себе на лукавстві. Так, так, Поліно, зізнайся хоча б собі, що ти лукавиш. Соромно за себе? Неймовірно. Так мене це обтяжує - необхідність викручуватися і вигадувати обмовки. Ці милі, гостинні люди не заслужили цього.

 - Зовсім пропащий хлопець, не щастить йому з тобою, - як грім серед ясного неба лунають дивні слова Тараса. Від нього не вислизає зміна кольору моєї шкіри, починаючи з вух до кінчика носа. Сиджу вже вся пунцова, із застряглим вареником у горлі.

Так, я вже взагалі не розумію, про що він говорить. Загадки якісь суцільні... Вони про щось здогадуються... Невже так помітно, що я не байдужа до їхнього сина? Здається, я вибухну від невідомості й припущення, що їм стало очевидно, як він мені подобається...

- Що ви маєте на увазі? - уточнюю я, щоб все-таки вже почати розуміти хоч щось.

- Що ви взаємно закохані одне в одного, але не наважуєтеся сказати про це. Ні ти, ні Фелікс, - якби зараз пролунав грім, я б не здивувалася цьому так, як словам Тараса Миколайовича.

- Адже це так і є? - чи то стверджує, чи то запитує Юля.

 Я дивлюся поперемінно то на Тараса Миколайовича, то на Юлю. Чекаю, що хтось із них скаже, що це був жарт. Але жінка продовжує із серйозним виглядом дивитися на мене. А обличчя Тараса Миколайовича розпливається в усмішці. Але тільки заради того, щоб підбадьорити мене, а не надати жартівливості своїм словам.

- Н... ні, - хитаю я головою. - Фелікс, він... Якщо судити з його вчинків, того, як негарно поводився зі мною в школі весь минулий рік.

- Та для нас це не новина, - зітхає Юля. - Але... знаєш, це ж хлопчаки. Вони смикають за косички дівчаток, які їм подобаються, щоб звернути на себе їхню увагу. Це класика шкільного життя. Вони самі не розуміють, що ними рухає. Просто на рівні інстинкту. Не знають іншого способу, щоб звернути на себе увагу дівчаток. І Фелікса це не минуло.

 - Так, я про це читала в книжках. Але Фелікс не тільки смикав мене за косички, - я гарячково шукаю відповідь на другу частину фрази Тараса Миколайовича, щодо взаємності закоханості. Як він дізнався про моє найпотаємніше, про що я сама собі не наважувалася остаточно зізнатися.     - Знаєте, якщо хочете знати мою думку. Ваш Фелікс - прекрасний син, хто ж винен, що в нас із ним не склалося.

- Поліно, - посміхається мені Тарас. - Повір нам, з боку видніше. І те, як ти на нього дивишся, і те, як реагуєш на його витівки - це прояви закоханості. Твій юний вік не дозволяє тобі розібратися у своїх почуттях. У книжках багато написано, та не все в житті буває, як там викладено. Фелікс аж надто багато уваги приділяє тобі, згоден, що своєрідним способом. Але скажу тобі так - судити треба за вчинками. У них уся суть закладеного ставлення до тебе людини. Він чудив, бо ти становиш для нього інтерес.

- Не може бути, - я відмовляюся вірити в його доводи.

 - Бачу, що мій старечий погляд тобі не імпонує. Доведеться, як приклад, згадати, те як Фелікс відреагував на твою біду. Цьому я був свідком - він підтримав нас із Юлею. Ти йому не байдужа, він хоче допомогти тобі, так само як і ми.  Це свідчить про те, що його душа зовсім не порожня, як хоче здаватися або якою він хоче її показати нам і, що почуття до тебе в хлопчика чисті, щирі й дуже сильні, - Тарас Миколайович висловлює останній, незаперечний аргумент на користь підтвердження наявності перших, ніжних почуттів між мною та його сином Феліксом.