Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

удару, почулося невдоволене бурмотіння Кесті. Риль відкрила очі. Сопучи і лаючись, Кесті задом витягував непритомного Ласті з її кімнати. Уже на виході він покосився на вибитий замок, кивнув Риль:

— Я пришлю кого-небудь. І спи вже, — наполегливо порадив він їй.

Глава 24

Нагорі було тихо. Підвали у герцога побудовані на совість, і будівля практично не постраждала. Дим потихеньку просочувався нагору, але вогонь поки до верхніх поверхів не дістався.

Коли Тарк, спираючись на Ханара і припадаючи на хвору ногу, дістався до своєї команди, сили у нього майже закінчились. І хто тільки придумав ці чорні колючки? І не лінь було нове заклинання на них витрачати?

Маги, побачивши шкандибаючого Тарка, миттю схопилися. Посипалися питання.

— Поранений?

— Сильно зачепило?

Тарк тільки рукою махнув, мовляв, все нормально, заживе, кивнув Ханару — спасибі.

Команда, вона і є команда. Для неї не такий важливий твій резерв, швидкість і безпомилковість створюваних заклинань. З цим і одинаки впораються. А ось чуття, коли знаєш, що повинен бути саме там, щоб прикрити спину товариша… Коли шостим чуттям відчуваєш, що насувається лихо, і не тільки своє. Коли віриш, що і твоя спина не залишиться самотньою, і хто-небудь її обов'язково прикриє. Ось що по-справжньому важливо! Грань не терпить легковажності і зради. Вона, немов бритва, зрізає зайве лушпиння, зриває фальшивий одяг, залишаючи лише справжнє «я». І на межі, як в горах, страхувальна мотузка дорожча за будь-яке золото, а той, у чиїх вона руках — ближче рідного брата.

— Ти б бачив обличчя Ріглі, коли він виліз з підвалу. Говорити не міг, тільки сипів та руками вниз махав. Ну, я і рвонув на підмогу. А що там за чорні пластівці літали?

— Сніжинки, — поправив його Тарк, сідаючи в крісло. Гарні меблі у герцога — зручні. Стік вже накладав зцілювальне заклинання. Кров він і сам зупинив, а ось м'язи зшивати — тут цілитель потрібен, — Як клієнт? Готовий до розмови?

— Зараз із тобою закінчу. Хоч латочку накладу та біль зніму, і відразу ним займемося. Врахуй, часу мало. Запитуйте про найголовніше.

Коли герцог відкрив очі, то навіть не смикнувся. Лише зіниці розширилися. Міцний мужик! Є шанс, що доживе до кінця розмови. Ханар пожертвував своєю флягою, і герцог надовго припав до її вузької шийки. Кивнув, повертаючи флягу, відкашлявся.

— Вдалося, значить, не тільки самим піти, але і мене витягнути, — він задумливо пожував губу, вносячи нову інформацію в розклад сил, — я так розумію, вам від мене щось потрібно?

— Здайте того, хто вас залишив помирати, і ми буде в розрахунку, — запропонував Тарк.

— Навіщо мені вам допомагати? — Еспергус, навіть вмираючи, намагався шукати вигоду.

Раптово Блідолиций закашлявся. Маги терпляче чекали, коли напад пройде. Лише Стік застережливо покосився на Тарка. Нарешті герцог зітхнув з полегшенням і відняв долоню від рота. На блідій шкірі яскравими точками виділялися крапельки крові. Еспергус завмер, розглядаючи долоню, потім підняв погляд на Тарка, чуттям вгадав у ньому старшого.

— Для мене вже все скінчено, я правий? — з гіркотою посміхнувся Блідолиций.

— Ми не чудотворці, — спокійно знизав плечима маг, — допомогти вам ніхто не зможе. А ось помститися тому, хто вас убив — так.

Герцог прикрив очі, осмислюючи сказане. Скільки разів він власноруч ставив людей на межу, проводжаючи їх в останню путь. Тепер прийшла його черга. І як ніхто інший, він розумів цінність запропонованого дару. Помста — все, що йому залишилося. Він, як хлопчисько, купився на обіцянки мага. Захотів більшого — влади на всьому континенті. Вважав себе гідним. Так, і плата була не надто велика. Спочатку все йшло добре — принцеса була такою солодкою, вони разом провели пару чудових вечорів. Шкода, що він її упустив. І дурний корольок не захотів залишити свого трону, та й інші сусіди не жадали поділитися своєю владою.

— Добре, — зітхнув герцог, починаючи свою розповідь, — він прийшов до мене пару років тому. Запропонував багато, натомість вимагав мало. Я, звичайно, не повірив йому, але після того, як отримав з його допомогою принцесу, почав довіряти. Називав себе — дорогий друг. Кумедно, дійсно виявився дорогим. Безцінним, можна сказати. На обличчі завжди носив маску, волосся чорне. Вчора я мав забрати його з узбережжя, — герцог знову розкашлявся. Коли напад пройшов, шкіра на його обличчі набула мертвотно-блакитного відтінку. Тарк вже хотів перебити, задати питання, але Еспергус його зупинив, — я домовився, це важливо. У мене вийшло приїхати раніше, і я застав мага не на самоті. Дорогий друг розмовляв з якимось чоловіком — високим, чорноволосим. Я бачив його тільки зі спини. Мені вдалося почути закінчення їхньої розмови. Ці двоє домовилися зустрітися через три дні ввечері, в місті, в таверні «Західний Пік». Думаю, вже тоді моя доля була вирішена, і він не став приховувати від мене цю зустріч. Успіхів, маг. Упевнений, бажання придушити цю гадину — обопільне. А тепер мені пора. — Герцог раптово підвівся з кушетки, озирнувся з подивом навколо, — як вас багато! — прошепотів він, падаючи навзнак і затихаючи, вже назавжди.

Решта ночі минула спокійно. Риль вирішила більше не експериментувати. Двері зламані, і невідомо, хто ще увірветься до неї в кімнату. Та й нормально виспатися не зайве, ввечері знову тренування.

— Підйом, красуне, сніданок! — розбудив її життєрадісний голос Зарана. Відкрила очі — асхалут прилаштовував тацю з їжею біля ліжка. Упоравшись, сів у кріслі, зчепив руки в замок. Від його пильного вивчаючого погляду Риль стало не по собі. Захотілося заритися з головою в теплу ковдру і сховатися там від усього світу, як в дитинстві. На жаль, дитинство давно минуло. Тепер це притулок ненадійний. Дівчина, зітхнувши, сіла на ліжку, підповзла ближче до столика з їжею, не втрималася і позіхнула.

— Що, ніч була веселою? — підняв брови асхалут, єхидно посміхаючись.

Риль почервоніла, але тут же гнівно хитнула головою — їй нема чого соромитися. Навпаки, вона відпочинком пожертвувала заради тренувань, а ось деякі… так, деякі явно були без тями.

— Нерозумно було намагатися утримувати контроль під час сну, — визнала вона власну помилку. Не в сплячому ж вигляді вона буде на драконі розсікати.

— Нерозумно, — підтвердив асхалут, — але тренуватися треба. Якщо втратиш контроль — втратиш життя. Так що швидко снідати і на полігон. Буду тебе за нашою методикою ганяти, — і багатообіцяюче посміхнувся. Відразу стало зрозуміло — з полігону вона сьогодні повзти буде.

— Раз ти згодна, — це він мовчання Риль за згоду прийняв, — то краще тобі на сніданок обійтися ось цим, — і асхалут поставив перед дівчиною стакан