Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Де Кіріан? Він зараз не на Діанії? Що там сталося? - Ну, це про всяк випадок, щоб колишній правитель і не думав від мене що-небудь приховати під маскою зайнятої людини.

- Річ у тім, що дещо сталося, і хлопці вирушили в інший світ перевірити і, можливо, допомогти його жителям, - у принципі, я приблизно це й підозрювала.

- І довго їх не буде? Ріан пішов із Веалірійським? - Поки наставник відповідав, потрібно брати бика за роги і витягати з нього максимум інформації.

- Я не знаю, все залежить від того, що ж там все-таки сталося. Але думаю, не менше двох-трьох днів, можливо, тиждень... І так, другий радник там же, - екс-імператор уважно дивився мені в очі, мабуть, намагався розгледіти там паніку, але її не було.

Інтуїтивно я відчувала, що з Кіріаном усе гаразд, просто гостре переживання не давало мені логічно мислити. Адже я не можу прив'язати чоловіка до ліжка і нікуди не відпускати. Чи все ж таки можу?

- Добре. Які в нас плани на сьогодні? Ми продовжуватимемо досліди чи у вас тут багато роботи? Можливо, я зможу чимось допомогти, якщо вже все одно залишаюся без діла? - Налетіла я на бідного вченого, збираючись якомога швидше включитися в науковий процес. Краще зайняти свої мізки, щоб думки не підпихали дивні картинки в голову.

- А ось від допомоги я й не відмовлюся. Раптом ти своїм свіжим поглядом побачиш те, до чого я вже просто не в змозі додуматися, - згідно кивнувши, я поспішила за чоловіком, повністю поринаючи у світ науки і магії.

Кіріан

У бій нам довелося вступати чи не з перших хвилин після прибуття на Террію, але це не лякало, головне було знайти тих, хто це все провернув, а для цього нам потрібно скоріше засвітитися перед військом нефілімів.

Ось тільки як ми не намагалися вивести "вісників" на розмову, ті хоч і спостерігали, але в бій не втручалися, даючи змогу нам поки що вести свої сили вперед.

І так тривало котрий день поспіль, я вже просто з рахунку збився, адже кожен з них як дві краплі води був схожий на попередній. Ріан кілька разів отримував поранення, але нам поки що вдавалося швидко їх залікувати знайденими у військових зіллям, виявляється, хтось із запасливих драконів приховав неабиякий такий арсенал у надійному місці, і нам із задоволенням відкрили до нього доступ.

* * *

Прокинувшись після короткого, але продуктивного сну, я відразу ж відчув, що цей день відрізнятиметься від інших. Усі військові нашої зміни поки що дрімали, а от мені не давала спати присутність одного з посланців.

- А я все думав, коли ж ти мене відчуєш, - Бравос Дейсбі сидів просто на столі, спостерігаючи за сплячими солдатами. Була б його воля, він би вбив тут усіх і кожного одним клацанням пальців, але він цього не зробив, а значить я їм для чогось потрібен. Дізнатися б ще для чого, і тоді можна було б поторгуватися, рятуючи землян, які залишилися живими.

- А ви не поспішали, - я вже звично накрив нас куполом, відрізаючи від зовнішнього світу.

- Хотів показати, що вам не впоратися, - усміхнувся нефілім.

- І як? Показали? - Я повернув йому посмішку, потягнувшись за флягою на краю столу.

- Ви занадто вперті для цього. Але сили людей, як і ваші - не безмежні. Я відкрию портал, щоб ви забрали своїх хлопців і пішли, мені не потрібні ще й життя драконів до всього іншого, - щедра пропозиція, нічого не скажеш.

- Ні. Якщо ви не вбили нас одразу, значить це вам не дозволяє ваша хвалена рівновага. Я вгадав? - Уважно подивився на чоловіка, помічаючи, як на його обличчі здригнулися куточки губ.

- Що ви хочете за свій відхід? - А ось і відповідь.

- Залиште землян у спокої, ви достатньо над ними познущалися. Повинен же хоч хтось вижити, - спробувати ж варто було?

- Я не можу, правда. Настав час переписувати історію, - заговорив "вісник", і я подався вперед, намагаючись не пропустити жодного його слова.

- Про що ви? Що має статися? - Підказка була десь поруч, але я впритул її не бачив.