Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

— Якщо скажу так, повіриш?

— Якщо щось і було, усе давно в минулому, — нервово заковтнувши Одинцова підхопилася з ліжка, намагаючись не дивитися на Кирила.

Боялася? Мабуть, так. Страшилася його проникливості, яка не змусила себе довго чекати.

— Можливо, для тебе в минулому, та судячи з пропозиції Чернишевського, для нього якраз навпаки.

— Це його проблеми, — огризнувшись обхопивши себе за плечі, пройшла до вікна.

— Марго, три дні немаленький строк, — скрипнув зубами Рощин. — Ви будете тільки удвох. За цей час може статися, що завгодно. Сумніваюся, що обмежиться безневинними прогулянками лісом.

— Кириле, ти перебільшуєш, — вдивляючись у сутінки подумала, що не може знати напевно, наскільки Олег не налаштований на близькість. Не уявляла, до чого цей фарс з уїк-ендом. — Якщо я не захочу, нічого не буде.

— А якщо захочеш? — нечутно підкравшись ззаду Кирило стиснув дівочі плечі, повертаючи до себе.

Закусивши губу Марго напружено зазирнула в серйозні очі чоловіка. Напевно, варто заперечити, спростувати дивні припущення, та не могла обіцяти того, у чому сама сумнівалася. Ні, дівчина не збиралася спати з Олегом, у жодному разі. Він усього лише колишній друг. Але при цьому що з нею коїться? Чому думає про Чернишевського зовсім не по-дружньому? Чому не здатна однозначно відповісти, хоче близькості чи ні? Не дарма кажуть, від суми й від тюрми не зарікайся.

— Маргарито, — не дочекавшись відповіді зітхнув Рощин. — Я не дурень, знаю, як на тебе дивиться Чернишевський. Він бачить у тобі ніяк не колишню сусідку й не подругу дитинства. Він бачить у тобі жінку, гарну й бажану, — здавлюючи її плечі. — Якщо тобі зможу повірити, як поручитися за абсолютно чужого мені чоловіка?

— Ти ж сам цього хотів, — знову і знову нагадуючи про його прохання бурмотіла дівчина. Навіщо? Шукала виправдання своїй поведінці? — Невинний флірт із конкурентом в ім’я бізнесу. Що в цьому протизаконного?

— Чорт забирай, Маргарито! — заплющивши очі завив чоловік. Після чого театрально розтуляючи руку, палець за пальцем, відступив: — Одна справа дійсно невинний флірт при мені, зовсім інша — перебування на його території, без сторонніх. Що я повинен думати? Як потім дивитися тобі в очі? Я не буду впевнений ні в чому, — переходячи на крик: — Розумієш?! Як уявляєш наші подальші відносини? Думаєш, приїдеш і буде, як раніше? Хочеш зробити мене оленем-рогоносцем? Щоб, лягаючи з тобою в ліжко, я уявляв, як ти трахалась із цієї падлюкою?

— Здається, нещодавно тебе не бентежило, з ким і коли я трахалась, окрім тебе, — посміхнувшись спокійно заперечила Марго. — Забираючи мене, ти чудово знав про моє минуле, проте не замислювався, хто був до.

— Думав, не думав! — запустивши п’ятірню у волосся заревів Кирило. — Дідько, я як уявлю, готовий розірвати всякого! Живцем шкуру спустити. Розумієш це, Ритко, чи ні?

Дівчина не знала, що відповісти на відверте зізнання. Ніколи не чула від Рощина подібного. Завжди вважала, що чоловік цілком адекватно ставився до іншої стороні її життя, інакше не зміг узяти до себе, закриваючи очі на минуле. Виходить, усе трохи по-іншому: Кирило ревнував і до нинішнього, і до майбутнього, і до минулого. Це повинно полестити, але чомусь викликало неприємний холодок.

— Кирило, по-твоєму, я повинна зробити хід назад? Ти сам одного разу сказав — відступають слабаки. Я не така. Я не хочу підводити тебе, ставити під загрозу бізнес і…

— Мало, що я говорив! — роздратовано змахнувши руками чоловік заметушився кімнатою. — Якщо боїшся відмовлятися, я зробив усе за тебе.

— Тобто?

— Коли ти втекла, сказав Чернишевському, щоб він не радів, усе одно тебе не відпущу.

От і все. Рощин відмовився. Зробив те, чого Одинцова відчайдушно хотіла спочатку. Чому тоді радості від даної новини не відчувала? Скоріше, навпаки.

— І що він відповів? — нахмуривши брови Марго спантеличено дивилася на Кирила.

— Подзвонить ввечері та скаже, о котрій буде чекати завтра, — глухо зізнався чоловік.

— Ось бачиш, я повинна поїхати.

— Маргарито! — круто обернувшись до дівчини заревів Рощин. — Нікому й ні чорта ти не винна!

При цьому несподівано підняв руку, немов замахнувшись. Одинцова заплющила очі, коли чоловіча долоня, розкресливши повітря, безсило повисла в десятці сантиметрів від неї.

Кирило був неймовірно злий. Хоч і намагався тримати себе в рамках і зберігати зовнішню нерушимість. Зазвичай це давалося важко. У результаті чоловік або вибухав, зганяючи злість на тих, хто опинявся поруч. Або…

— Знаєш, Марго, — спокійніше уточнив, стиснувши долоню в кулак і опустивши руку: — роби, що хочеш. Врахуй, наслідки можуть тобі не сподобатися. Не ручаюсь, що зустріну тебе від Чернишевського з розпростертими обіймами.

Разом із цим почулися віддалені кроки. Двері з гуркотом зачинилися, змушуючи здригнутися. Пішов. Іншого й не очікувала.

Повільно відкривши повіки Маргарита пройшла до ліжка і, стомлено опустившись на покривало, поклала голову на долоні. Якесь божевілля. Невже це відбувається з нею? Ймовірно, хтось вирішив пожартувати. Нескінченний вибір, сумніви та двоє чоловіків, яскравими вогнями вабили з протилежних берегів. Кому вірити? До кого прагнути? Як себе вести?