Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Її можна купити?

Цікаві у тканини властивості, напевно знадобляться.

— Можна, — кивнув Дажан. — Дорого, правда. У більшості світів благородні пані шиють із цієї тканини парадні сукні, з такими хвостами ззаду. Чим довше хвіст, тим вище становище у суспільстві.

— Мені сукня не потрібна. Мені б шарфик.

— Грабувати когось зібрався?

— Ні, — усміхнувся Ярослав. — У ніндзя гратиму, тобі компанію складу. А у них, знаєш, прийнято обличчя під схожими ганчірками ховати.

— Ну-ну, — вдав, що не зрозумів іронії хлопець. — Успіхів. Не ходи за мною.

— Потрібний ти мені, як собаці, п'ята нога.

Хлопець невиразно хмикнув, махнув рукою та неестетично перевалився через огорожу даху.

— Випендрежник, — сказав Ярослав. — А я ж знаю, хто ти. Залишилося тільки зрозуміти, кого ти справді переслідуєш.

Хлопець не повернувся навіть після цих слів. Можливо, не почув, а може, не повірив. Зробив він це дарма. Ярослав справді знав. Він багато часу провів у бібліотеці, вивчаючи історію артефактів, після того, як проковтнув драконову горошину з вогнем. В одній із книг він бачив дуже схоже обличчя.

— Ярен мене вб'є і матиме рацію.

Сонце тихенько вибиралося на небо, показуючи, що світанок давно закінчився і ранок швидко перетворюється на день. На світанку Ярен хотів повести учня до місцевого лісу, і познайомити з повадками якихось дуже потрібних трав. Ярослав обіцяв, що буде. Цікаво, ельф повірить у те, що його нав'язаний учень знову проспав? Щось він надто часто просипає останнім часом. Ярослав би вже давно запідозрив недобре. Ельф, мабуть, теж запідозрив, але мовчить з одного йому відомої причини.

— Щастить мені на блондинів, — сказав Ярослав, дивлячись на свою непомірно довгу тінь. — Краще б на блондинок щастило. Не так прикро було б. І хоч би одна сволота подякувала. Білявий убивця пообіцяв ніс відірвати. Цей взагалі через кожне слово погрожує вбити. Навіщо я з ними зв'язуюсь?

Відповідати на це питання ніхто не поспішав. Довелося перестати говорити в пустоту і вирушити на пошуки розлюченого черговим запізненням ельфа.

Може йому сказати, що в лісі заблукав?

А якщо Ярен запитає, навіщо улюблений учень поперся в ліс, коли на нього чекали на узліссі у білолиста?

Ще можна прикинутися ідіотом, благо, особливих талантів не знадобиться. Від ідіота Ярослав, судячи з останніх подій, недалеко пішов.

А може взагалі нічого не робити, просто стояти та тупо кивати на кожне слово? У школі ця тактика часто його рятувала. Щоправда, ельф мало схожий на вчительку хімії. Точніше, зовсім не схожий. Ні характером, ні зовнішністю.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно