Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-10.2-

— Борг віддам іншим разом. Але в рулетку зіграю обов'язково! У мене свої плани на Сема, тож я тобі допоможу.

— Громе, чому так шумно? — питаю в лоб. Знаю, що він цього не любить, але мені потрібні відповіді. З того боку слухавки чується важке дихання і характерний звук грому в небі.

Пам'ятаю, як три роки тому познайомився з Громом. Дід мене викликав з Сеулу. Передав всі справи та познайомив із впливовими людьми. На той час їх було четверо, а я п'ятий. Тоді й познайомився з Громом. Звісно, познайомився — це голосно сказано, адже він завжди ховає обличчя під капюшоном. Грім — найповажніший “бізнесмен” у нашій країні, він своє місто називає імперією, але дуже порядна і чесна людина, тому його всі поважають. Заручитися підтримкою такої людини — багато означає. І ще чим він мені подобається — ніколи не відкриває пащу на чужу територію. І, звісно, якщо він у моєму місті, то грає за моїми правилами.

У нас мирне місто, без перестрілок і рейдерства. Все законно, як у книзі пише. Є багато нюансів, але Барс, років двадцять тому, підписав договір з дружками й дотепер усе було спокійно.

— Гриф почав прокручувати занадто брудні справи. Ти знаєш, що я не люблю лізти на чужу територію, але мені потрібно відшукати одну людину. І треба посадити на місце пташку, або на хрін обрізати крила, щоб більше не клювала з чужої миски, — відповідає мій співрозмовник.

— Зрозумів. Потрібно зустрітися, перетерти. Кажи місце і годину, — одразу переходжу до справи. Краще зараз перекрити всі ходи та виходи, мені не потрібна війна у місті.

— Зустрінемося на благодійному вечорі Сема. До тебе підійде моя людина, — Грім кидає слухавку, як завжди, не попрощавшись.

— Грім у місті? — цікавиться Кім.

— Так, каже, Гриф якісь темні справи почав прокручувати. Тільки до чого тут ми — поки не зрозуміло. Завтра все дізнаємося, — підіймаюся і прямую в бік сходів. Іду до свого головного болю. — Так, готуй машину, ми їдемо до діда в особняк, — кидаю на ходу.

Проходжу коридор і біля дверей кімнати, де залишив жінку, завмираю. Роблю кілька глибоких вдихів і тільки тоді заходжу. Штовхаю двері й бачу мою Ягідку. Вона стоїть біля ліжка, обійнявши себе за плечі, і кусає губи до крові. Підходжу позаду та обіймаю, міцно притискаю до себе, жадібно втягуючи в себе стільки її аромату, скільки можуть помістити мої легені. Чаклунка! Я завжди думав: чому саме вона? Чому не та ж сама Кароліна, або моя колишня секретарка? Та хто завгодно, а саме вона! Але відповіді не знайшов, та й, швидше за все, не знайду. Та й зараз мені фіолетово.

— Поїхали, автомобіль вже чекає, — тихенько шепочу. Вона не відповідає. Повертається до мене обличчям і зазирає бурштиновими очима прямісінько в душу. Кілька миттєвостей дивиться і виходить з кімнати. Іду за нею.

— Ти йди, я тільки візьму все найнеобхідніше і прийду, — каже пригніченим голосом Ягода. Роблю так, як вона хоче, і йду вниз.

У голові крутяться слова Грома. Цікаво, що такого може творити Семенович? Все ж даремно я послухав дідуся і не вигнав його з ради директорів. Рік тому, може і менше, Кім розповів, що бачив його в якомусь борделі, і він поводився дуже грубо. А мені таких людей в управлінні нахрін не потрібно, і я попросив дідуся дати добро, але він відмовив.

— Шефе, машину перевірив, можемо їхати. Тільки мене цікавить одне питання, — Кілер підходить позаду, тримаючись за потилицю. Мабуть, добре його приклали.

— Питай, але спочатку дай мені сигарету, — наказую. Кім витріщається на мене, викочуючи очі на лоба.

— Ти ж не куриш. Чи я щось пропустив? — дивується і простягає мені сигарету.

— Є бажання напитися до чортиків, але краще не робити цього. А так хоч закурю. Я вже років вісім як цього не роблю, тому ти й не знаєш, — сумно усміхнувшись, відповідаю. У голові цілковитий розгардіяш, а цього я ой як не люблю. Мої мізки не можуть зрозуміти всіх тих слів, що сказав язик, а серце ще тріпоче від першого зізнання у коханні.

— Шефе, треба з Ягодою поговорити. І чим швидше, тим краще, — радить Кім.

— Питай, хто тебе зупиняє.

— Про що ти хочеш зі мною поговорити? — позаду чується голос Єви. Кілер швидко замовкає, зціпивши зуби.

— Єво, останнім часом вам не приходили дивні конверти чи флешки? — одразу запитує Кім. Я роблю затяжку і відчуваю, як нікотин вривається у мої легені. На кілька секунд мене відпускає, а потім стає ще гірше.

— Кіме, конвертами займається Наталка, але останнім часом щось не пригадую. Хоча... почекай, — підіймає руку жінка. Починає нишпорити у сумочці та дістає маленьку штучку у вигляді залізної запальнички. — Ось цю штуковину знайшла у себе на столі. Відкрити не змогла і кинула в сумочку. Щоправда, це було ще до знайомства з Яромиром.

— Можна я візьму? — демонструє обережність Кім.

— Будь ласка. Я взагалі забула про це. Здається, моя помічниця казала, що це прийшло разом з пропозицією від якогось спонсора. Прізвища не пам'ятаю, але пам'ятаю, що я йому відмовила, дуже слизький тип.

— Я перевірю і повідомлю результат.

Більше ніхто не говорить. Одягаємося мовчки й так само сідаємо в автомобіль. Ягода весь час ховає очі та обіймає себе.

З одного боку, я відчув полегшення, а з іншого, навпаки — тяжкість. Адже такі речі треба говорити не в тій ситуації, яку ми пережили сьогодні. Так, я і не планував нічого такого говорити, якось саме вилетіло. Жаліти сенсу немає, адже це правда. Кохаю я цю непокірну жінку вже давно. Це почуття в мені наче вода і вогонь, повітря і сонце. Якщо подумати, то тільки бурштинові очі не давали мені потонути в бандитських справах і не йти по слідах Барса. Так, це моє місто, але я вирішив керувати іншим, мирним способом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍