Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

— Ти ще довго будеш ображатися? — не витримавши, починаю першим розмову. Кім одразу підіймає перегородку між сидіннями, а Ягода повертає голову до мене.

— Я не дуюсь, а думаю! — фиркнувши, відповідає жінка. У напівтемряві вона ще гарніша та сексуальніша, шкода, що тільки випадок не відповідний.

— Ягідко, нехай коні думають, у них голова велика! А ти, — ляскаю долонею по своєму плечу, — лягай, відпочинь. Як приїдемо, я розбуджу тебе, — піднявши куточки губ, пропоную. Єва випрямляє спинку і трішки наближає своє обличчя до мого. Очі, немов летючі стріли, які ось-ось потраплять у десятку, впиваються у мої, там зараз бушують змішані почуття.

— Так?! Тоді скажи, де знайти мені такого коня, щоб вигадав, як розв'язувати мою проблему, — шипить Ягода, викликаючи у мене усмішку. Що за жінка, тільки б перечити!

— Я сказав, два дні! І потім, не думаю, що тобі можна так нервувати, раптом ми цієї ночі постаралися гарненько. Ми ж не захищалися! — задоволеним тоном вимовляю. Єва спочатку пирскає зі сміху, а потім починає сміятися на все горло.

— Це ти не оберігався, Шоголе, а я — так! — вбиває мене відповіддю Ягідка. — Більше немає тієї наївної дурепи, яка зав'язала очі пов'язкою! — виприскує, немов отруту з уст. Ці слова б'ють в саме серце. Хвиля злості вже на межі вибуху. Зціплюю зуби й стискаю кулаки. П'ять секунд рівно дихаю і прикриваю очі.

— Шкода, а я шалено хочу побачити ту Єву, яка кохала всім серцем і душею. В очах якої був блиск і смак життя. Ту життєрадісну дівчину, яку я зустрів вперше, без фальші, отрути й гордості, — вимовляю на видиху. Проводжу тильною стороною долоні по щоці та притягую за потилицю ближче до свого обличчя. Вдивляюся гарненько в бурштиновий відтінок і легенько, майже невідчутно, цілую в губи.

Так, я знаю, чого вона домагається, але цього більше не отримає. Таких жінок силою не візьмеш, бо вони занадто сильні, щоб піддатися натиску. Тільки ласка, кохання і смиренність — ось головна моя зброя. Питання в іншому: чи зможу я бути слухняним і покірним стільки часу, скільки буде потрібно? Але, як кажуть, вибору у мене немає. Звісно, я можу змусити її силою, але не хочу. Я хочу відчути тепло, кохання, переживання цієї жінки в мою адресу, і заради цього готовий трішки потерпіти.

Далі дорога минає цілком нормально, не беручи до уваги поглядів, повних ненависті, які періодично летять в мене з боку пані Ягоди. Дім нас зустрічає тишею, всі вже сплять. Єва швидко приймає душ і вкладається спати, а оскільки нам виділили одну кімнату, жінка стала схожою на повітряну кульку. Здається, ось-ось — і трісне. 

Поки я був в душі, моя дама вже вляглася на ліжку і повернула свою дупку в мій бік. Скидаю з себе рушник і, в чому мати народила, лягаю під ковдру. Притягую до себе Єву, обійнявши її однією рукою.

— Не могли б ви, пане Шоголе, відпустити мене? — питає директорським тоном.

— Будеш тріпатися — трахну і навіть питати не буду! Дуже мені хочеться спробувати твоєї солодкої дупки! — кажу хриплим голосом над вушком. Жінка завмирає і більше не робить спроб вирватися з моїх обіймів.

— Батьки! — крізь сон чую голос сина. — Ну ви й соні, між іншим, вже скоро обід, а ви ще в ліжку!

Підіймаю очі, а на краєчку ліжка сидить Тимур. Усміхається на всі зуби й на руках тримає маленьке цуценя. “Єва точно буде проти”, — пролітає в голові, і я одразу починаю усміхатися своїм думкам.

— Привіт, синку. Як справи? Це хто? — піднявши голову з подушки, цікавлюся. Тимур вигинає брову і киває, щоб я йшов за ним. Пригадую, що я голий, і чекаю, поки син вийде — треба одягнутися. Тимур без запитань виходить за двері.

Швидко натягую на себе спортивні штани та футболку, виходжу та відразу потрапляю під пильний погляд бабусі.

— Доброго ранку. Як справи. Сподіваюсь, ви не проти, що ми поживемо трохи у вас? — питаю, потягуючись, ще б спав.

— Що відбувається? Чому Кім сам не свій?

— Все добре, ба, тимчасові труднощі, — відповідаю старій жінці.

— Так я тобі й повірила. Іди, тебе в кабінеті чекають.

— Біжу, — цілую бабусю у щоку і швидко спускаюсь у кабінет.

Заходжу в кімнату і завмираю. Вся підлога в шнурах, на столі штук сім ноутбуків, за столом сидить незнайомий чоловік, а біля нього — Кім.

— Що сталось? — гримлю захриплим голосом.

— Яре, це просто щастя, що Ягода віддала нам флешку! Але давай з початку. До речі, це Філя, — показує рукою на хакера, — ти ж пам'ятаєш Гвоздя?

— Так, здається, це чоловік доньки Грека, а що? — трохи не розумію, до чого він хилить.

— Я попросив у Гвоздя спеціаліста, щоб розшифрувати цю флешку. Адже наші сказали відразу, що не зможуть, а Філя впорався за три години. Шефе, це бомба сповільненої дії. Реквізити, паролі, статистики з рахунків не існуючих людей. І Сем в цьому звірнику тільки пішак. Списки людей, копії паспортів та адреси, по яких працюють.

— І що? — вигинаю брови.

— Річ у тому, що ці адреси не фірм і не фабрик, а борделів… — не встигає закінчити Кім, як мій телефон починає видавати неприємні звуки. Беру апарат і підношу до вуха.

— Так, — кидаю. З того боку чуються звуки стрілянини.