Едуард Фікер - Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер

небезпеку ще раніше і поспішили знищити апарат для перегляду мікроплівки. Тому немає нічого дивного, що пані Госсарт «ненароком» завітала до ательє. Випадковість у даному разі виключена, у всякому разі, я в неї не вірю. Апарат для перегляду мікроплівок може спокійнісінько стояти і в пані Госсарт. Ця красуня мусила бути сьогодні в ательє, так само як і я. Якщо Фієдлери займаються шпигунською діяльністю, то, виходячи з «героїчних» вчинків старого, вони працюють лише на англійську розвідку.

Карличек втомлено позіхнув. Я слухав його і дивувався: адже нещодавно те ж саме сказав полковник.

— І ця елегантна Елізабет прийшла сфотографуватися! — додав Карличек після деякої паузи. — Мене вона, звичайно, не сподівалася там зустріти. А коли вже так сталося, то мусила б сидіти собі тихенько перед об'єктивом, доки я не заберусь звідти. Та її, очевидно, зацікавили Арнольдові коханки, головним чином Клімова. До цього часу ні пані Госсарт, ні Бедржих Фієдлер не знали про їхнє існування. Ця леді ризикнула втрутитися в той спектакль, бо знала, що з нею нічого не трапиться — вона особа екстериторіальна. Що їй шепотів Бедржих Фієдлер, сховавши голову під чорну запону, про це ми довідаємось тільки тоді, коли притиснемо старого до стіни.

— Вона довезла Клімову додому?

— Так, за той короткий час, що вони були разом, дипломатка могла наговорити їй сім мішків. Мені ж довелося скористатися послугами власного транспорту — добіг на своїх двох до трамвайної зупинки, приїхав до Клімової і там лише переконався, що вона жива й здорова. Ну, а звідти — прямо до вас.

— Я накажу вас відвезти додому, — сказав я. Але Карличек над чимось замислився і, здається, не розчув моїх слів.

— У неї в родині досить дивні стосунки, — глибокодумно мовив він. — Як і скрізь, у всьому винні батьки. Мати Клімової теж проклинає своїх батьків. Вони були такі розумні, що зіпсували життя своїй дитині: видали її заміж за такого деспота, що вона з ним не жила, а мучилась. Клімова змогла вільно зітхнути тільки після його смерті. Почала заводити легенькі романчики, любила бучно погуляти і за веселими вечірками забарилась з перебудовою власного життя. А роки минали. Вона ще й тепер хотіла б згадати молодість, та в кишенях порожньо. Тим-то й дає повну волю своїй дочці — нехай хоч Віра бере від життя все, що може. Дочка в неї непогана, але занадто розбещена: мовби хоче відгуляти й за себе, й за маму. Вона була б значно гіршою, коли б не потрапила під вплив Арнольда Фієдлера. Та, на мою думку, її щастя з ним досить хистке.

Карличек говорив про це, втупившись поглядом у підлогу. Нарешті підвів очі на мене:

— За Арнольда вона не хвилюється, ось тільки не знає, що буде далі. У нього хтось узяв ключі від дачі, а він би їх сам не віддав…

Заглибившись у свої думки, я не слухав Карличка. Мене вивели з роздумів лише його слова про ключі.

— Що ви сказали, Карличку?

— Не виключено, що так воно й справді було, — продовжував він. — Наші працівники ще у вівторок запідозрили, що замок у дверях не був замкнений, коли злодій вибивав його сокирою. Прямокутне заглиблення в одвірку, куди заскакує замок, залишилося непошкодженим. Це означає, що незнайомий спершу відімкнув двері справжніми ключами, а потім уже імітував крадіжку із зломом. Закінчивши всі свої справи, він вийшов з будинку, знову замкнув двері і почав діяти ломом і сокирою. Висячий замок злодій скрутив як слід. А от вибивши внутрішній, раптом помітив, що забув його замкнути. Тоді він встромив ключ і зробив ним два оберти. Таке враження склалося в мене ще у вівторок. Але треба було перевірити, чи діє ключ у вибитому замку. Тобто треба було дістати справжній ключ. І я взяв його у Віри Клімової.

— І він відмикає замок?

— Дуже легко, — відповів Карличек.

Відкриття Карличка могло мати для нас важливе значення. Цілком можливо, що злодій лише імітував крадіжку із зломом — хотів зробити вигляд, що в нього не було ключів, але припустився прикрої помилки. Як би старанно не готувався злочин, уникнути помилок неможливо, тому що всіх дрібниць наперед не передбачиш. Ці помилки можуть багато про що розповісти, тому при розслідуванні справ на них і звертають особливу увагу. В даному випадку помилка відразу ж впала в око. Проте чи була це помилка злодія? Підтверджень ми не мали і тому могли прийняти цю версію лише умовно. А що, коли вважати припущення Карличка реальним?

— Якби хтось узяв у Арнольда Фієдлера ключі, — вів далі Карличек, — він би спокійно відімкнув дачу і не псував би замка — хіба що намагався б замести сліди свого знайомства з Арнольдом і його компанією. Але заждіть! — Карличек напружився, щоб не позіхнути. — Все сталося десь між неділею і вівторком. У понеділок Арнольд привіз шафу. Не може бути, щоб він приїхав туди з таким одоробалом сам. На дачі все було в порядку, в противному разі хлопець зчинив би гвалт. Він заніс шафу до кімнати, замкнув будинок, сів у грузовик і поїхав. Ключі, звичайно, були у нього в кишені. Я не думаю, що Арнольд приїхав на дачу мотоциклом і на нього хтось напав. По-перше, ми ніде не знайшли слідів боротьби, а по-друге, цей юнак вмів постояти за себе, до того ж, у нього був пістолет. Коли ми відшукаємо ту вантажну машину, нам буде легше встановити істину, а зараз це лише здогадки. І все ж в одному випадку злодій міг зробити саме так, як ми припускаємо: відкрити будинок ключами, а потім інсценізувати крадіжку із зломом.

— В якому саме, Карличку?

— Якщо цим злодієм був сам Арнольд Фієдлер.

— Ваша правда.

— Ви припускаєте таке?

— А чому б і ні?

Карличек розчаровано зітхнув:

— Тоді ми маємо елементарний обман держстраху. Віра Клімова заявила, що вони збираються обставити кімнату новою меблею, а стару Арнольд застрахував. Що ж, вони могли вдатися й до таких хитрощів. Грошей у Арнольда ставало все менше. Тому, приїхавши на дачу, хлопець потрощив усе. Шафа для