Микола Петрович Трублаїні - "Лахтак"

— Що це таке? — спитав він Ельгара.

— Золота руда, — відповів той. — Ландрупп розсипав її зі свого мішка.

Боцман підняв кілька камінців і простяг Запарі. Гідролог глянув на камінці, зважив їх на руці, потер пальцем і відповів:

— Ні. Це — пірити. З цих камінців в Іспанії добувають сірку.

Лейте переклав слова гідролога Ельгарові. Гарпунник недовірливо подивився на Запару, посміхнувся і сказав щось своїм товаришам. Норвежці з таким же недовір'ям, як перед тим Ельгар, подивилися на Запару. Тоді гідролог пояснив свої слова штурманові. Бентсен зрозумів його. Навіть більше: він сам пригадав, що бачив подібні камінці в якійсь геологічній колекції. Через хвилину Норвезькі матроси, голосно регочучи, накидали коло Ландруппа цілу купу його «золотої руди», — вони набили нею кишені після того, як Ландрупп розсипав її з свого мішка.

Лоцман кусав губи щось шепотів.

— Він каже: трагічна помилка, — сказав Бентсен Запарі по-французькому.

Запара запропонував обійти острів довкола:

— Повинні ж ми знати розміри цього острова і те, як виглядають його північний та східний береги. Чи, може, залишити це таємницею шкіпера Ларсена? — спитав гідролог.

Вирішили поділитися на дві групи. Більшість разом з Ельгаром і Лейте мали повернутися назад тим же шляхом, яким ішли сюди — через норвезький табір; до табору вони нестимуть Ландруппа на руках, а звідти повезуть його на нартах. Друга група складалася з Запари, Вершомета, Стьопи і Бентсена. Вони мали йти на північний схід з тим, щоб замкнути коло, обійшовши острів. Бентсен охоче приєднався до Запари, щоб краще познайомитися з радянськими моряками, не користуючись подвійним перекладом через Ельгара і Лейте.

Попрощавшись, обидві партії рушили кожна в свій бік.

Четверо дослідників пішли понад морем. Запару дивувала велика кількість ополонок уздовж західного берега. Юнга згадав, що вони з Лейте вже звертали увагу на це явище.

— Невже й вам не доводилося бувати далі вздовж цього берега? — спитав Запара Бентсена.

— Ні, — відповів штурман, — я фактично був під домашнім арештом у таборі «Ісбьорна». Скрізь ходити Ларсен дозволяв лише своїй правій руці — Ландруппові. Навіть Ельгар, цей кращий між нами стрілець і мисливець, мав право полювати лише в південній частині острова. Я розумію, що ця заборона на північну частину острова була викликана знахідками Ландруппа. Ми довго не знали про золото, а коли дізнались, то нам його не показували. Сьогодні я вперше побачив цю «золоту руду», хоч дехто з моїх товаришів бачили її ще напередодні нападу на ваш пароплав. Я знав про другу реальну знахідку: Карсен і Ландрупп знайшли тут нафту. Вони навіть привозили її кілька разів на нартах у бочці. Коли зник Ельгар і ми ходили його розшукувати, то брали з собою нафту, щоб палити вогонь. Ми й палили ці вогні тієї ночі, коли вперше дізналися, що біля острова стоїть пароплав.

— А ми дивувалися, — сказав Запара, — звідки такі ясні вогнища.

Берег круто повернув на захід. У море вибігав гостроносий горбатий мис. Щоб не гаяти часу, вирішили йти навпростець через горб. Він був невисокий, — метрів із шістдесят, — але досить крутий. Довелося зняти лижі й нести їх у руках. На горі відчули наче подих теплого вітру. Під ними лежала невеличка бухточка, оточена крутими горбами з облізлим сніговим настилом. У бухті не побачили жодної крижини. Дослідники здивовано оглядалися. З води долітав легкий шум. Посередині бухти вода хвилювалась і шумувала, ніби нагазована. На воді біля берега блищали під сонцем сині розводи. Заледеніле море далеко відступало від бухти.

Моряки мовчки спостерігали дивне явище. Час від часу над шумуючою водою злітало каміння й шматки грязюки. Якась підводна сила вирувала в центрі бухти.

Запара перший порушив мовчанку.

— Гейзер. Підводний гейзер, — сказав він. — Друга Ісландія. А може… справжній підводний вулкан.

— Гейзер, що викидає нафту, — зауважив Бентсен.

Вони спустилися вниз. Вершомет умочив руку в воду.

— Тепла. Можна б скупатися, якби не мороз.

Справді, вода мала високу температуру, і Запара лаяв себе неймовірно за те, що не захопив з пароплава термометра. Спересердя він навіть хотів кинути в бухту свій геологічний молоток, бо він здавався йому ні для чого непридатним. Юнга із сміхом одібрав у гідролога цей інструмент.

— Ну, ходімо далі! — кликав Вершомет товаришів.

Ніяких інструментів, щоб робити спостереження, у Запари не було. Проте він вирішив набрати з бухти води, щоб потім провести її лабораторне дослідження. Але в що її набрати? Погляд гідролога зупинився на термосі. Довго не роздумуючи, він набрав води в термос. Після того почав по годиннику стежити за підводним вулканом, відзначаючи посилення та послаблення його діяльності.

Бентсен, орієнтуючись по компасу, накреслив у своєму блокноті план бухти.

— Пропоную назву для цієї бухти, — порушив мовчанку Стьопа.

— Яку?

— Бухта Браконьєрів.

Вершомет скривився, а Запара визнав, що вона поетична і відповідає історичній правді. Проте мисливець запропонував іншу назву: «Бухта переможених браконьєрів». Стьопа обстоював свою назву як коротшу, і нарешті мисливець з ним погодився.

Вже обійшовши бухту і підіймаючись на круту берегову терасу, вони раптом почули, що шум стих. Обернувшися, побачили, що вода в бухті заспокоїлася. Тільки ледве помітно хвилювалися широкі сині плями, розплившись на поверхні.

— Гейзер. Безперечно, — підтвердив Запара свій перший здогад. — Тепер я, здається, знайшов розгадку таємничої