Микола Петрович Трублаїні - "Лахтак"

Повість відомого мандрівника, класика української літератури Миколи Трублаїні про пригоди відважної команди загубленого в північних морях корабля не залишить нікого байдужим. Адже на читача очікують неймовірні відкриття, цікаві пригоди і, звичайно, небезпеки. Разом з героями повісті доведеться виживати в суворих природних умовах Півночі, де на людей полюють білі ведмеді, а захопити судно лаштуються іноземні пірати…

Я знаю, про яких героїв мені писати. Але передо мною стоїть завдання так про них написати, аби мої юні читачі, читаючи про цих героїв, самі ставали схожими на них, проймались їх сміливістю, відвагою, відданістю справі соціалістичного будівництва. Моя мета — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові віддалі, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії..

Малюнки ВІКТОРА САВІНА

Упорядкування Н. В. КОЧИНОЇ-ТРУБЛАЇНІ

Передмова кандидата педагогічних наук В. С. БРЮХОВЕЦЬКОГО

Рецензенти П. Д. МОРГАЄНКО та В. С. БРЮХОВЕЦЬКИЙ

Уявімо собі тринадцятирічного хлопчака, котрий, сповнений жагучого бажання боротися за класову справедливість, вирушає потайки на передову громадянської війни, аби допомагати Червоній Армії. Якою ненавистю до загарбників, якою відвагою треба було пройнятися, щоб, покинувши дитячі ігри, рідних, друзів, ринутися в пекло збройної боротьби!

Вмостившися на приступці вагона, Микола Трублаєвський, мабуть, пильно вдивлявся в насторожену осінь 1920 року.

Поїзд з червоноармійцями прямував у бік фронту, вагони немилосердно гойдало, розхитувало на стиках рельсів, на стрілочних переводах. Сонце мляво сідало за далекий небокрай, на землі простягалися довгі, тривожні тіні.

… Не втримався на підніжці. Гострий біль пронизав усе тіло.

Гіркою була дорога додому… Хто сьогодні вгадає, про що думав тоді юний Микола? Можливо, про маму, сільську вчительку, яка згорьованими вечорами з раннього дитинства вчила його читати — і він із захватом занурився в чарівний світ літератури, захопився історією, географією, книжками про дивовижні пригоди, мандри, незглибимі таємниці природи. Не міг він не згадувати й бабусю, котра розповіла йому безліч казок, байок, народних оповідань… І друзі по Немирівській гімназії, в якій Микола вчився з 1915 року, стояли перед очима — скільки захоплюючих розваг було позаду. Та позаду вже залишалося й коротке дитинство.

Микола Петрович Трублаєвський (це згодом він стане відомим усім радянським дітям письменником, який підписував свої твори псевдонімом Трублаїні) народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці М'ястківської волості Ольгопільського району Подільської губернії (нині Крижопільського району Вінницької області).

Повернувшись після невдалої втечі на фронт, він продовжує навчання. Жвавий, допитливий, непогамовний у жадобі знань, Микола вчиться наполегливо й серйозно.

Такий був час, що дорослішали рано, рано вибирали свій життєвий шлях.

Уже 1923 року Миколі Трублаєвському довелося зіткнутися у жорстокому двобої з класовими ворогами. А юнакові тоді йшов лише сімнадцятий рік.

«Глухо в селі, — згадував пізніше Трублаїні про ті часи в автобіографічному нарисі «Із записок молодого журналіста». — Район верстов за 30 і 5. Буднями дядьки порпаються у своїй, а колись графській землі; у свята ходять до церкви, а потім сплять, ідуть на посиденьки, а то п'ють самогон.

Вечорами дівчата на вечорницях висукують дванадцятку [1] , а хлопці грають у карти, ходять по хатах пробувати закваски, б'ють вікна та б'ються поміж себе.

Найвидатніші люди на селі: піп, бариня, Юзик та, мабуть, ще Савка Тетянчин».

Це й були ті недобитки петлюрівців, денікінців, махновців, які було осіли, приховалися, а тепер, в умовах недавно введеного непу, починали підводити голови.

Микола сміливо стає на боротьбу із цією зграєю. Його саме призначено в село Черепівка на Вінниччині завідувати хатою-читальнею. Поступово там згуртовується осередок передової молоді. «Юзева компанія навіть і не підозрівала, що відціля росте та сила, яка знищить їх ущент», — згадував Микола.

Яких тільки не складають Микола та його друзі планів боротьби з глитайнею і бандитами. Проте для їх здійснення не вистачає сил. Адже виявилося, що у волості також сидять, причаївшись, Юзеві приятелі.

Не одразу усвідомили Микола та його товариш Тимко, яку силу має слово правди, особливо надруковане в газеті. Але вже перша перемога хлопців — саме в хаті-читальні вони розвінчали пройдисвіта-ворожбита, який «грав під дудку» ворогів нової, Радянської влади, — спонукала Миколу скласти свого першого дописа до газети. І не в тім річ, що того дописа не було надруковано, — річ у тім, що в тих перших рядках народився майбутній журналіст і письменник. А вже скоро у вінницькій газеті «Червоний край» з'являється друком стаття Миколи Трублаїні «День Леніна». «Ленін… — писав молодий сількор. — При цьому слові почуття могутності охоплює кожного робітника і селянина. При цьому слові хмурніє і тремтить кожен наш ворог, від чуваючи свою погибель».

У 1924 році Микола переїжджає до тодішнього районного центру М'ястківки (тепер с. Городенка Крижопільського району). Тут він працює секретарем у клубі. Вступає до комсомолу і організовує сількорівську групу. В написаному 1929 року автобіографічному нарисі «Із записок молодого журналіста» Микола Трублаїні досить детально розповідає про ті складні умови, в яких він формувався як громадянин і журналіст.

Події, викладені в нарисі, ще раз свідчать про типовість ситуації, яка лягла в основу відомого роману А. Головка «Бур'ян». Молодий сількор Микола Трублаїні зіткнувся зі скаженим опором непмана Чашки та його поплічників у різних установах. Цей соціальний конфлікт виник після того, як за матеріалами, надісланими Миколою до редакції республіканської газети «Вісті», сам Остап Вишня написав фейлетон «Міцна Чашка». В ньому розповідалося, як за допомогою своїх впливових приятелів Чашка намагався прибрати до рук два млини, орендування яких приносило величезні прибутки. Спираючись на прихованих ворогів Радянської влади, Чашка дедалі міцніше ставав на ноги, наливався силою. Лють викликав у нього та його покровителів фейлетон Остапа Вишні. Миколу починають переслідувати. Проте він не здається. Знову звертається до газети «Вісті». Але тим часом начальник міліції, дружок Чашки, наказує заарештувати