Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

Це було сказано про той світ, у якому вона тепер живе. Вона не має нічого проти своєї професії, не осуджує людей за їхні бажання, але добре розуміє, що насправді є в житті найважливішим. І воліє твердо стояти ногами на землі, попри всі ті спокуси, що насуваються на неї звідусіль.

Хтось відчиняє двері, каже, що до виходу на подіум залишилося півгодини. Найгірша частина дня, тривалий період нудьги, що передує показу, наближається до кінця. Дівчата витягують із вух навушники ай-подів, відкладають мобільні телефони й починають чепуритися — гримери підмальовують їм макіяж, перукарі поправляють зачіски.

Жасмина сідає перед дзеркалом у артистичній вбиральні й дозволяє дівчатам допоміжного персоналу робити свою роботу.

— Канн, звичайно, — це Канн, але ти не хвилюйся, — каже їй гримерка.

— А я й не хвилююся.

Чого б то вона мала хвилюватися? Навпаки, щоразу, коли вона виходить на подіум, то відчуває дивний екстаз, адреналін вливається в її жили бурхливим потоком. Гримерка, схоже, схильна поговорити, починає розповідати про зморшки тих знаменитостей, які пройшли через її руки, рекламує нову марку крему, каже, що стомилася від усього цього, запитує, чи в неї немає зайвого запрошення на якусь вечірку. Жасмина вислуховує її базікання з нескінченним терпінням, але думки її блукають вулицями Антверпена, вона повернулася ними в той день, коли вирішила знайти фотографів.

Спочатку їй довелося здолати деякі труднощі, але потім усе пішло гладко.

Усе буде гаразд і сьогодні. Усе нібито було гаразд і тоді, коли — разом із матір’ю, яка хотіла, щоб дочка якнайшвидше вийшла зі стану депресії, а тому погодилася супроводжувати її — вони подзвонили у двері фотографа, з яким вона колись зустрілася на вулиці. Двері відчинилися в невеличку залу з прозорим столом, заваленим фотонегативами, ще одним столом, на якому стояв комп’ютер і лежало щось на зразок архітекторського планшета, напханого паперами. Разом із фотографом у кімнаті була жінка віком років сорока, яка подивилася на неї згори вниз і всміхнулася. Вона відрекомендувалася як координатор проектів, і всі четверо посідали.

— Я переконана, ваша дочка має перед собою велике майбутнє, — сказала жінка.

— Я лише її супроводжую, — відповіла їй мати. — Тому якщо ви хочете щось сказати, то звертайтеся безпосередньо до неї.

Жінка на мить розгубилася. Потім узяла формуляр, стала записувати в нього якісь відомості, говорячи при цьому:

— Думаю, ім’я «Кристіна» не годиться. Надто воно звичайне й поширене. Насамперед нам треба змінити твоє ім’я.

«Є й інші причини, чому ім’я Кристіна погане, — подумала дівчина. — Бо воно належало тій, котра стала калікою в той день, коли в неї на очах убили людину, й померла тоді, коли заперечила в суді те, що її очі відмовлялися забути». Якщо вже вона вирішила почати цілком нове життя, то передусім повинна відмовитися від імені, яким називали її, відколи вона себе пам’ятає. Вона мусить змінити все, геть усе. І відповідь була вже в неї на язиці:

— Жасмина Рись. Лагідна, як квітка, небезпечна, як дикий звір.

Жінці нове ім’я сподобалося.

— Життя моделі не таке легке, яким воно здається на перший погляд, але тобі пощастило в тому, що принаймні перший крок ми допоможемо тобі зробити. Існує чимало питань, які треба вирішити, але ми тут якраз для того, щоб допомогти тобі потрапити туди, куди ти хочеш. Ми сфотографуємо тебе й розішлемо твої світлини по спеціалізованих агенціях. Тобі також буде потрібен композит.

Жінка сподівалася, що Кристіна запитає: «А що таке композит?» Але запитання не пролунало. Проте жінка знову швидко отямилася від несподіванки.

— Композит, як тобі, певно, вже відомо — це аркуш спеціалізованого паперу з твоєю найліпшою фотографією і твоїми розмірами, виписаними поруч. На протилежній сторінці — ще фотографії, в різних позах і ситуаціях. У бікіні, у студентській уніформі, на одній — лише обличчя, на другій — теж обличчя, але з більшою кількістю макіяжу, на той випадок, якщо комусь захочеться обрати дівчину трохи старшого віку. Твої груди…

Запала ще одна коротка мовчанка.

— …твої груди дещо більші, аніж норма, встановлена для моделей.

Вона обернулася до фотографа.

— Треба буде це приховати. Запиши.

Фотограф зробив якийсь запис. Кристіна — яка тепер швидко перетворювалася на Жасмину Рись — подумала:

«Але ж рано чи пізно, справжній розмір моїх грудей буде виявлено».

Жінка взяла в руки прегарну шкіряну теку й дістала звідти списаний аркуш паперу.

— Нам треба викликати гримера. Й перукаря. Ти ж раніше ніколи не виходила на подіум, чи не так?

— Ні.

— Так от, там треба ходити не так, як ти ходиш по вулиці. Бо інакше ти відразу впадеш — адже йти треба дуже швидко, а підбори високі. Ноги треба переставляти по-котячому, одну попереду другої. Усміхатися не можна. А головне — постава.

Вона зробила три позначки на аркуші паперу.

— Треба взяти напрокат кілька суконь. Ще одна позначка.

— На перший раз оце, здається, й усе.

Вона засунула руку у свою елегантну сумочку й дістала звідти калькулятор. Узяла аркуш паперу, написала на ньому кілька цифр і почала додавати їх. Ніхто в залі не наважувався промовити й слово.

— Близько двох тисяч євро, я думаю. Я не рахую фотографії, бо Ясер — вона кивнула на фотографа — бере